Ці дві Меґґі мали різне походження. Перша була родом із африканського мороку і, здається, з відбиток страшного минулого, про яке троє її дітей так ніколи і не дізналися. Створіння зі страху і латериту,[28] вимуштруване самим Морваном. Друга була чистим витвором покоління хіпі — вільна, хмільна, з повстанським духом. Молода жінка з квітами у волоссі і переповненою утопічними ідеями головою. Меґґі була лісовою німфою контркультури — напахчена пачулі, у яскравих африканських бубу або ж у шаленому танці з оголеними грудьми під музику «Pink Floyd» до фільму «More». Ходить легенда, що вона навіть грала в Африці у жіночому рок-гурті «Саламандри».
Нині жінка-хіпі перетворилася на жінку з буржуазної богеми, вона стала вегетаріанкою, буддисткою, боролася за пологи у воді, проти глобалізації і планетарного потепління. Вона стала уособленням усього того, що ненавидів старий Морван, аполітичний вбивця, який охоче порівнював світ із величезною загородою для худоби, в якій людина має утримуватися у клітці.
Цієї миті її син не знав, з якою із двох Меґґі він матиме справу. Вона почала з жалібної пісні про Лоїка, який мав «неприємності», — вона, очевидно, була не в курсі про зникнення Ґаель.
— З татом все гаразд? — перебив він.
— Звісно. Чому б мало бути щось не так?
Вона вже почала його дратувати: усе життя заперечувала існування своєї головної проблеми — жорстокого ставлення чоловіка — і завжди захищала його; з її вуст він поставав в образі несправедливо недооціненого героя.
— Коли ти приїдеш? — продовжила вона.
— Я вже в дорозі.
— Чекатимемо тебе у неділю.
Знамениті недільні родинні обіди. Вона здалася йому цілком відірваною від реальності, якщо тільки він із своїм убивцею-викрадачем органів і вояками-садистами сам не перебував у якомусь паралельному вимірі.
Він вже було збирався завершити розмову, коли пригадав одну деталь: Морван познайомився з ді Ґреко в Африці, можливо, Меґґі теж з ним перетиналася?
— Ти часом не пам’ятаєш одного військового на ім’я ді Ґреко?
— Ні.
— Морський офіцер, який служив у Порт-Жантілі.
— Я ніколи не була у Габоні.
Ерван переплутав періоди: Морван починав зі створення силових структур президента Бонґо у 1968 році, потім вирушив до Заїра, щоб розслідувати справу Людини-цвяха.
Ді Ґреко був персонажем з габонського розділу. Меґґі — заїрського.
— Можливо, він приїздив до Катанґи… — ризикнув припустити він.
Пам’ять Меґґі пробудилася:
— Тип зі специфічною зовнішністю?
— Доволі специфічною: він був понад два метри заввишки, з руками, як у вампіра.
— Ти кажеш про нього у минулому часі, він що помер?
— Сьогодні вночі.
— Це має стосунок до твого розслідування у Бретані?
— Якоюсь мірою, — він уникнув прямої відповіді. — Постарайся згадати.
— Здається, він працював у джунглях, поруч із копальнями…
— Татовими копальнями?
— Тоді він ще не мав копалень. Тип, якого я пригадую, відповідав за безпеку родовищ «Жекамін», великого гірничодобувного підприємства у Катанзі.
— Це тато його запросив?
— Поняття не маю.
— А що ти пам’ятаєш про нього?
Голос став невиразним:
— Це було так давно… Суворий здоровило, запальний, дуже худий і вимучений. Поводився з чорними, як сволота. Я хотіла створити товариство на захист робітників. Дуже цим переймалася і…
— Ти не пригадуєш, які у нього були стосунки з татом?
— Радше дружні, я гадаю.
— Вони виконували якусь місію за дорученням французького уряду?
Вона ніжно засміялася:
— Гнити в Африці — це вже дуже велика «громадянська місія», повір мені…
Почала говорити таким тоном, який він любив — легким, невимушеним. Однак образ двох таємних шпиків був зловісним: один полював на серійного убивцю, інший знущався над армією рабів. Двоє ще зелених, але невдовзі страшних хижаків-потвор, які здобуватимуть у тіні влади серйозні набутки.
— Це все, що ти можеш сказати про нього? — наполягав він. — Подумай, може є ще щось.
Меґґі підбирала слова:
— Він, здається… був схибленим, наче одержимим насильством.
— То вони з татом одне одного варті.
— Не кажи так.
— Ти чудово розумієш, що я хочу сказати.