Тільки-но вони піднялися східцями на другий поверх і зайшли до великої кімнати, більш схожої на танцювальну залу в якомусь палаці, Колос, граційно-жартівливо вклонившись Арніці, скерував її до великого зручного, оббитого тканиною м’якого дивану. Різьблені ніжки меблів, вишукані тканини, майстерні полотна на стінах, урочиста атмосфера, що панувала в кімнаті, видавали любов її господаря до розкоші. Але коли помічник Колоса зачинив двері до зали, господар заговорив — вдумливо, виважено, чітко, наче всі слова були прописані в його пам’яті або на якійсь зі стін. Кожне його слово мало вагу й потребувало уваги та усвідомлення.
— Ex private industria[4] я провів розслідування. Я вже все знаю — земля чутками повниться. Справа, якою ти займалася, доволі небезпечна для вас обох. — Він махнув рукою, об’єднуючи жестом Арніку з Ештоном. — In pleno lumine[5] обманути може тільки Клізі, він на це здатен… Але ти його перехитрила. Clavus clavo pellitur![6] Мушу тобі сказати, що, здається мені, ти трішки схибила в розрахунках. Errare humanum est,[7] і тільки тому, що Клізі не очікував такого натиску й опору, він теж помилився. Bis dat, qui cito dat[8] — ти знаєш. Хочу, щоб ти не хвилювалася. Твоя помилка тобі нічого не коштуватиме, крім ненависті Клізі. Документи при тобі?
— Ні, вони в надійному місці, — Арніка з Ештоном перезирнулися.
Колоса це засмутило. Він махнув рукою й вийшов у потаємні двері. Ештон і Арніка мовчали. Отже, вони, хоч і несвідомо, обдурили Клізі? Звісно, він на це заслужив, бо й сам ошукав не одну невинну душу! Цікаво, як Клізі, такий досвідчений і самовпевнений, міг так схибити? А, може, це просто чутки і їх навмисно розповсюджують, щоб укладачі угод засумнівалися в легітимності домовленості? У голові не вкладалося. Якщо Клізі вважав, що Ештонових кульок, які залишилися в будинку Джона, буде замало, щоб розрахуватися (а він знав це напевне), то чому все підписав? Це дуже дивно… Своїм підписом ділок погодився з тим, що угода законна. Непростий будинок в Ештонового друга, ой, непростий…
Арніка розуміла, що саме від неї залежало, належатиме будинок Ештону чи Клізі. Гидливість до останнього допомогла їй діяти нестандартно, із фантазією, але Клізі з його досвідом і захланністю ніяк не міг дозволити їй перемудрити себе. Може, помилки не було? Дівчина не сумнівалася в собі, але дядькові вона теж довіряла.
Колос нечутно повернувся до зали. Саме так у тиху гавань упливають човни. Він підбадьорливо кивнув Ештонові й простягнув Арніці невелику скриньку зі словами:
— Casus a nullo praestator.[9]
— Casus?[10] — перепитала Арніка.
Колос заповзято почав пояснювати причину можливої помилки, але Ештон із тих пояснень зрозумів ще менше, ніж із їхньої попередньої розмови. Арніка кивала, перепитувала, сперечалася, доводила своє. Якоїсь миті підперла долонями щоки й стала пильно вдивлятися в підрахунки, які записала для Колоса на аркуші, поки він виходив. По тому розсміялася й знітилася. Ештон не розумів її емоцій, але сподівався, що згодом дівчина все йому пояснить.
— Арніка мусить виїхати з міста, — звертаючись до Ештона, сказав тихо Колос. — Найкраще, щоб вона просто зникла. Її розшукуватимуть півроку, відраховуючи від сьогодні — саме за цей термін угода набуде чинності. Перед вашим візитом моя довірена особа вже повідомила всім укладачам угод про те, що я підтверджую: угода відбулася. Якщо Клізі й той, хто за ним стоїть, знайдуть Арніку раніше, ніж за півроку, то і вона, і ми розділимо долю Чиста. Поки її не знайдуть, ми будемо у відносній безпеці. Я зробив певні розпорядження. За декілька днів отримаю відповідь від свого доброго друга з краю…
Рипнули двері. Колос пішов подивитися, хто там, але за ними було порожньо. Він задумливо й повільно повернувся назад і продовжив:
— Байдуже, якого друга. Тебе, Арніко, уже почали шукати. У тебе нема навіть кількох днів. Додому тобі не можна. — Колос заклопотано ходив кімнатою, але розмірковував напрочуд спокійно. Він підійшов до картини, що висіла на стіні, зняв одну намистину, майстерно прикріплену до намальованої на портреті матері, й сказав:
— Опинишся за межами міста, проковтни. Вона вкаже тобі дорогу до того дому, де ти будеш у безпеці.