Хоча ці роздуми й видавалися логічними, Маркус нікого цим не переконав би. Він пішов цією стежкою й прийняв здобутий із цього висновок як єдиний правильний. Він спитав себе чому, але не знайшов відповіді. Це також було частиною його таланту. Інколи він жахався своїх здібностей.
Він вирішив проаналізувати modus operandi Єремії. Цей чоловік скоював злочини протягом шести років, убив чотирьох жінок. За кожним разом наступала фаза спокою: убивці вистачало пам’яті про акт насилля, щоб загасити бажання повторити. Коли цей сприятливий вплив зникав, народжувалося нове бажання, що призводило до наступного викрадення. Це був фізіологічний процес.
Жертвами Єремії були жінки віком від сімнадцяти до двадцяти восьми років. Він шукав їх серед білого дня. Налагоджував із ними контакт під якимсь приводом, потім пропонував випити й додавав до напою «пігулку зґвалтування». Коли наркотик починав діяти, Єремія пропонував піти разом.
Але чому дівчата погоджувалися випити з ним?
Це Маркусові здавалося дивним. Він гадав, що такий чоловік, як Єремія — середнього віку й геть не красень, — мав би викликати підозри, а таки дівчата дозволяли до них наближатися.
Довіряли йому.
Мабуть, він давав їм гроші або розказував щось про майбутнє. Одна з технік зваблення (дуже розповсюджена поміж сексуальних злочинців) полягала в обіцянні роботи або легких заробітків, можливості взяти участь у конкурсі краси, кастингу до фільму або телепередачі. Але такі прийоми вимагали вміння налагоджувати товариські контакти, а це надто суперечило характеру Єремії, який жив наче відлюдько.
Як він зумів їх ошукати?
А чому ніхто не бачив, як він до них наближався? Перед викраденням Лари сталося чотири випадки викрадення в публічному місці — і жодного свідка. Адже ці його залицяння вимагали часу. Проте, мабуть, таке запитання містило й відповідь: Єремія Сміт для інших був такою незначною людиною, що аж ставав невидимим.
«Ти крутився серед інших без перешкод. Але почувався сильним, тому що ніхто тебе не помічав».
Маркус розмірковував про татуювання на грудях Єремії: «Убий мене».
«Немовби він хотів сказати, що цього задосить, адже зазвичай ми оцінюємо людей поверхово, за зовнішнім виглядом, — сказав Клементе, а потім додав: — І коли правда витатуювана на грудях, її може побачити кожен, але водночас, хоч і така близька, вона прихована, тому що її ніхто не зауважує».
«Ти скидався на таргана, що бігає підлогою під час вечірки, — ніхто його не помічає, нікого він не цікавить. Повинен лиш пильнувати, щоб його не розтоптали. І ти вдосконалив це мистецтво залишатися непоміченим. Але з Ларою вирішив учинити інакше. Ти викрав дівчину з її квартири, просто з ліжка».
Уже сам спогад про студентку змусив Маркуса поставити собі ще кілька болісних запитань: «Де вона тепер? Чи ще жива? А якщо так, то що вона відчуває? Чи є в неї вода та їжа там, де її сховали? Як довго вона зможе витримати? Чи вона притомна, чи не під дією наркотиків? Може, поранена? Або мучитель її зв’язав?»
Маркус вирішив полишити ці роздуми, щоб йому не заважали емоції. Він-бо повинен зберігати ясність думки, а ще дистанцію. Був певен, що існує привід, через який у випадку з Ларою Єремія Сміт змінив метод дії. Розповідаючи про Єремію, Клементе зазначив, що деякі серійні вбивці схильні до вдосконалення: вони додають подробиці, які їх ще більше тішать. Отже, викрадення студентки можна було назвати «варіацією на тему». Однак Маркус у це не вірив, адже зміни були надто значні й раптові.
«Мабуть, Єремії надокучило плести павутину брехні, щоб досягти мети, — подумав чоловік. — Чи, може, він розумів, що заманити дівчину ще раз не вдасться, бо звістка про його жертв уже поширилася і його могли викрити. Він став відомим. Ризик зростав у геометричній прогресії. Та ні. Не це стало для тебе причиною, щоб змінити стратегію. Чим Лара відрізняється від інших?»
Справу ускладнювало те, що викрадених до неї чотирьох дівчат ніщо не поєднувало: вони були різного віку, мали різну зовнішність, Єремію не приваблював якийсь один жіночий типаж. Маркусові спало на думку, що це відбувалося випадково. Він обирав їх навмання, інакше вони були б схожі. Що довше вдивлявся Маркус у фото вбитих жінок, то дедалі більше переконувався, що вбивця захоплював жертв, бо вони просто були необачні, отож йому легше вдавалося налагоджувати з ними контакт. Тому він викрадав їх удень і в громадських місцях. «Він їх не знав», — думав Маркус.
А Лара була винятком. Єремії могло не пощастити з нею, він не міг ризикувати. Тому викрав дівчину з квартири, до того ж діяв уночі.
Маркус відклав теку, встав із ліжка й підійшов до вікна. Надвечір дахи Рима були схожі на схвильоване море тіней. Це був його улюблений час. Тоді чоловіка оповивав дивний спокій, і здавалося, що він примирився зі світом. Таке відчуття допомогло йому зрозуміти, де він припустився помилки. Він був у Лариній квартирі вдень, а мав прийти затемна, бо так учинив викрадач.
Щоб вивідати напрям думок Єремії, Маркус мав точно відтворити умови, за яких той діяв.
Тільки-но збагнувши для себе, що ця ідея слушна, він схопив плащ і квапливо вибіг із мансарди. Мусив-бо повернутися до квартири на Віа-деї-Коронарі.
1 Пристрій для штучної вентиляції легенів. (Тут і далі прим. пер., якщо не зазначено інше.)
2 Ідеться про монастир Кйостро-дель-Браманте — це частина музейного комплексу, спорудженого італійським архітектором епохи Відродження Донато Браманте, чия найвідоміша споруда — собор Святого Петра в Римі.
3 Квартал всесвітньої виставки (італ. Esposizione Universale di Roma — Всесвітня виставка Рима, скорочено EUR) — великий комплекс будівель, зведених за наказом Беніто Муссоліні у 1935—1943 рр. на південному заході Рима під час підготовки до проведення 1942 р. всесвітньої виставки, яка так і не відбулася.
4 Виготовлений із травертину — вапнякового туфу, міцної гомогенної гірської породи.
5 ГГБ, гамма-гідроксибутират — депресант, що пригнічує центральну нервову систему.
6 Метод дії (лат.).
7 Італійський журналіст, публіцист, один із найвидатніших письменників ХХ ст.
8 Джинджер і Фред — герої однойменного фільму 1986 року режисера Федеріко Фелліні про пару італійських танцівників чечітки, які запозичили псевдоніми та стиль виконання у відомих голлівудських артистів Джинджер Роджер і Фреда Астера.
Рiк тому
Париж
Мисливець знав, яким важливим є час. Його головною перевагою було терпіння. Він вправно нею користувався, намагаючись якнайкраще підготуватися до довгоочікуваної хвилини, уже зараз смакуючи радість перемоги.
Зненацька подувом вітру рвонуло скатертину, брязнули склянки на сусідньому столику. Мисливець підніс до рота чарчину пастісу[9], насолоджуючись пополудневим сонцем. Водночас приглядався до машин, що проминали бістро. Метушливі перехожі не привертали його уваги.
Він був у темно-синьому костюмі й блакитній сорочці, з краваткою, зав’язаною наослаб, — на вигляд як офісний працівник, котрий прийшов у бар випити після роботи. А позаяк знав, що самотні особи впадають в око, збоку на стільці поставив паперову торбу з покупками, з якої було видно багет, пучок петрушки й пакетик кольорових льодяників, — так він мав вигляд сімейної людини. Ще й на пальці блищала обручка.
Насправді в нього не було нікого.
Із часом він скоротив до мінімуму свої потреби й жив скромно. Любив вважати себе за аскета. Відмовився від будь-яких прагнень, що не слугували досягненню його єдиної мети, не хотів розпорошувати бажання. Зосередився на одному: переслідування здобичі.
Певний час вистежував її безрезультатно, але за інформацією, яку останнім часом дізнався, людина, що на неї він полював, мешкала в цьому місті. Отже, він переїхав, не чекаючи жодного підтвердження. Повинен був дослідити нову територію, приглянутися до всього, на що дивилася та людина, погуляти тими самими вулицями, пережити дивне відчуття: він щомиті може зустрітися з нею, хоча вона його й не впізнає. Мав усвідомити, що перебуває під тим самим небом, що й та людина. Це додавало йому сили та зміцнювало віру в те, що рано чи пізно він зможе викурити її з нори.