Аби не впадати в око, що три тижні він змінював приміщення, вибираючи маленькі готелі чи помешкання до найму. Залишав приманки, але нічого більше, вірячи, що його жертва все-таки з’явиться.
А потім став чекати.
Віднедавна мешкав у готелі «Сен-Пер» у Шостому окрузі. У номері лежали купи газет, де він гарячково шукав бодай малого сліду, що дав би йому надію серед суцільних сутінків і мовчання.
Минуло вже майже дев’ять місяців від його приїзду, але він не посунувся вперед ані на крок. Його певність у собі похитнулася. А потім сталося те, на що він чекав: з’явився знак. Те, що тільки він зміг прочитати. Він витримав, залишився вірний правилам, які собі визначив. І тепер мав бути нагороджений.
Двадцять чотири години тому під час земляних робіт на фабриці на вулиці Мальмезон у Баньоле робітники знайшли тіло.
Це був чоловік приблизно тридцяти років, голий, не мав при собі ніяких особистих речей. Міг померти й рік тому. Поки чекали результатів розтину тіла, ніхто не ставив забагато запитань. Для жандармерії справа була задавнена. Докази (якби вони з’явилися) були б нічого не варті.
Те, що останки знайдено в передмісті, давало змогу висувати гіпотези, що вбивство могло бути справою будь-якої з банд, які торгують наркотиками. Буцімто вони, аби не привертати уваги служб правопорядку, вирішили, що буде краще, коли тіло зникне.
Поліціянти стверджували, що справа проста. У них не викликала підозр навіть жахлива подробиця, яка мала б їх сполохати.
Знайдений чоловік не мав обличчя.
То не був акт звичайної жорстокості чи бажання востаннє зневажити супротивника. У трупа було роздавлено всі м’язи й кістки обличчя. Той, хто вчинив це так старанно, повинен був мати якийсь привід.
І в Мисливця було чуття до таких подробиць.
Від дня, коли прибув до цього міста, він стежив, які останки привозять до моргів великих лікарень. Таким чином він дізнався про знахідку. Годиною пізніше вкрав фартух лікаря й дістався до холодильної камери лікарні Святого Антонія. За допомогою подушечки для печаток зняв відбитки пальців трупа. Повернувшись до готелю, зісканував їх і зареєструвався в хакерській програмі, за допомогою якої відкрив доступ до урядової бази даних. Мисливець розумів, що інформацію, вкинуту в інтернет, уже не можна видалити. Мережа подібна до дії людського розуму: досить якоїсь подробиці, щоб запустити цілий ланцюг нервових зв’язків, які видобувають із глибин пам’яті те, що ми вважали забутим.
Мережа не забуває нічого.
Сидячи в сутінках, Мисливець чекав на відповідь, занурений у молитву й роздуми про те, якими шляхами сюди дістався. Перший труп знайшли понівеченим у Мемфісі сім років тому. Потім були Буенос-Айрес, Торонто й Панама, а ще Європа: Турин, Відень і Будапешт. Зрештою Париж.
Принаймні стільки було випадків, про які він знав. Могло бути значно більше тих, про які нічого невідомо. Убивства стаються в таких віддалених одне від одного місцях і в такий різний час, що ніхто, крім нього, не пов’язав їх з одним винуватцем.
Його здобич належала до хижаків.
Мисливець припускав, що йдеться про «прочанина», серійного вбивцю, який переселяється з місця на місце, щоб стерти сліди своїх злочинів. Треба тільки визначити, де він осідає. Напевно це людина з котроїсь із західних країн, що мешкає у великому місті. Прочани є громадянами, укоріненими в суспільстві, вони мають родини, дітей і непогані фінансові можливості, які дають їм змогу часто змінювати місце перебування. Спритні, обережні, вони маскують свою справу службовими відрядженнями.
Потім, однак, спостеріг у цьому злочинному ланцюзі певну подробицю, яка спочатку була непомітною, але показала все в іншому світлі: жертви були щоразу старші.
Мисливець збагнув, що розум злочинця, з яким він має справу, значно складніший і жахливіший. Він не їхав геть після скоєного, а вбивав для того, щоб там і залишитися. Тому саме в Парижі міг статися перелом у справі або чергова невдача. Після декількох годин з урядового архіву надійшла відповідь.
Позбавлений обличчя труп із передмістя був у базі даних.
Не торговець наркотиками, а звичайна людина, не без гріха молодості: у шістнадцять він украв із крамниці для колекціонерів модель «бугаті». За тих часів поліція знімала відбитки пальців і в неповнолітніх винуватців, попри те що в цьому разі звинувачення зняли й справу закрили. І хоча у французькому судовому реєстрі його документів не було, вони потрапили в урядовий архів організації, що здійснювала розслідування, які стосувалися підліткової злочинності.
Цього разу здобич, на яку полював Мисливець, припустилася помилки. У трупа без обличчя було ім’я та прізвище.
Жан Дуе.
Тепер можна було легко дізнатися й решту інформації: тридцять три роки, неодружений, втратив обох батьків у автокатастрофі, жодного близького родича, крім старої тітки в Авіньйоні, хворої на Альцгеймера. Провадив дрібну торгову діяльність через інтернет, не виходячи з дому, дохід мав від продажу колекційних моделей автомобілів. Стосунки з іншими людьми обмежені до мінімуму. Ані подруги, ані друга, навіть жодного приятеля. Поціновувач мініатюрних моделей перегонових авто.
Жан Дуе був досконалий кандидат на жертву. Ніхто не зауважив би його зникнення. І передусім ніхто його не шукав би.
Тож мисливець дійшов висновку, що це тип людини, дуже схожої на попередніх жертв. Не привертає уваги, без особливих ознак. Робота, яка не потребує спеціальних здібностей. Самотнє життя, жодного близького знайомого, обмежені контакти з людьми, що свідчить про мізантропію або хворобливу асоціальність. Відсутність сім’ї та родичів.
Мисливця заспокоїло те, що його здобич хитра. Грішно, щоправда, відчувати таку гордість за себе, але його тішило те, що він ганяється за кимось іще розумнішим, ніж здавалося.
Поглянув на годинник: скоро сьома. У бістро стали з’являтися клієнти, які резервували столики. Він кивнув офіціантці, даючи знак, що хоче заплатити. Між столиками крутився газетяр із вечірньою пресою. Мисливець купив примірник, хоча добре знав, що звістка про знайдене тіло Жана Дуе стане відома лише завтра, тож він має певну перевагу над людиною, яку шукає. Він був схвильований, бо очікування врешті закінчилося. Попереду — найкраща частина полювання. Він потребував тільки одного підтвердження. Тому сидів тут, у бістро.
Повіяв легкий вітерець, здійнявши хмару квіткового пилу біля ятки з букетами на розі вулиці. Мисливець уже й забув, що весна в Парижі така гарна.
Він здригнувся. За кілька секунд побачив свою здобич, що виходила з метро, оточена людською юрбою. Чоловік був у темно-синій куртці, сірих вельветових штанях, кросівках і бейсболці. Мисливець не зводив із нього очей, а він прошкував собі по той бік вулиці: зронив униз погляд, тримав руки в кишенях. Не підозрював, що хтось на нього полює, отож не вживав ніяких заходів безпеки. «Чудово», — сказав собі Мисливець, коли його здобич попрямувала до зеленої брами на вулиці Ламарка.
Офіціантка підійшла з рахунком.
— Чи вам смакував пастіс?
— Так, дякую, — відповів він, усміхнувшись.
Сягнув до кишені по гаманець, а цієї миті Жан Дуе, ні про що не здогадуючись, увійшов у будинок.
«Жертви щоразу старші», — повторив подумки. Мисливець натрапив на слід здобичі, власне, завдяки випадку: поєднавши останки без облич, які знаходили в різних місцях, він зрозумів, що протягом років хтось проживав їхні життя. У міру того, як старів убивця, змінювався, немов розмір одягу, і вік його жертв.
Серійний убивця-трансформіст[10] — ось на кого він полював.
Мисливець ще не знав причин такої дивної поведінки, але незабаром, дуже скоро, мав знайти пояснення.
Він став за кілька метрів від зеленої брами, тримаючи в руці паперову сумку з покупками й чекаючи на появу якогось місцевого мешканця, щоб скористатися з нагоди й увійти до будівлі.
Нарешті його терпіння було винагороджене. На вході з’явився літній чоловік, який вивів рудого спанієля. Він був одягнений у тепле пальто й капелюх із широкими крисами, на носі мав окуляри в товстій оправі. Здавалося, чоловікова увага цілком прикута до собаки, що тягнув його до парку. Мисливець заблокував рукою двері й увійшов так, що старигань навіть цього не зауважив.
10
Трансформістами називають акторів, які по черзі грають ролі одразу кількох дійових осіб; також це прихильники трансформізму — додарвінівської системи уявлень про мінливість і перетворення одних органічних форм та організмів на інші, до них належав біолог Ламарк.