Убивця скористався з того, що Джорджія Ноні після повернення з крамниці залишила двері відімкненими. Фігаро зазвичай обирав жертв у гіпермаркетах, а потім стежив за ними до їхнього дому. Однак під час нападу інші жертви були самі, натомість у маленькому будиночку Джорджії мешкав також її брат Федеріко. Він мав стати спортсменом, але банальна аварія на мотоциклі поклала край кар’єрі хлопця. За словами Федеріко, Фігаро атакував його ззаду: вивернув інвалідний візок, після чого хлопець ударився головою об підлогу і знепритомнів. Потім нападник затягнув Джорджію нагору, де й заколов ножицями.
Федеріко, отямившись, почув крики сестри. Намагався покликати на допомогу, а потім піднятися сходами, опираючись на руки, але його тіло ослабло, і він не встиг оговтатись від удару, тож не дав собі ради. Він мусив слухати розпачливі крики й був не в змозі нічим допомогти. Міг тільки безсило все проклинати, лежачи біля підніжжя сходів.
Поліцію викликала сусідка, сполохана криками, що долинали з будинку. Почувши сирену патрульної машини, убивця кинувся навтьоки. Вибіг у запасні двері через сад, залишивши сліди черевиків на м’якому ґрунті.
Закінчивши читати акти, Маркус помітив, як дівчинка з коробкою «Happy Meal» ділиться з братиком шоколадним мафіном.
Чи є Федеріко Ноні цього разу жертвою, яку призначено для помсти злу? Чи допомагає йому хтось шукати вбивцю сестри, який не був покараний? І чи має він, Маркус, стримувати Федеріко?
Поставивши собі ці запитання, Маркус натрапив на примітку в кінці актів. А саме — на подробицю, про яку, імовірно, не знав навіть його приятель Клементе, позаяк не згадав про неї, коли вони були на віллі Єремії Сміта.
Не треба було мститися, бо Фігаро мав ім’я та прізвище і був заарештований.
7:26
Сандра щонайменше двадцять хвилин придивлялася до листівки з підписом «Фред». Спочатку був той жахливий запис голосом убивці пісні, що символізувала кохання між нею та її чоловіком, на диктофоні, схованому на закинутій будівлі. А тепер хтось спаплюжив іншу грань їхніх стосунків: миле ім’я, на яке вона зверталася до Давіда, уже не належало тільки їй.
«Це його вбивця, — подумала жінка, стискаючи листівку, засунуту під двері. — Він знає, що я тут. Чого він від мене хоче?»
У готельному номері Сандра шукала пояснення, яке її заспокоїло б. На листівці зі святим Раймондо з Пеньяфорта вказано й місце культу цього домініканського ченця.
Одна з каплиць у базиліці Санта-Марія-сопра-Мінерва.
Сандра вирішила зателефонувати до де Мікеліса, щоб дізнатися щось про це. Вона вже зважилася набрати номер на мобільному, аж тут побачила, що батарея розряджена. Жінка під’єднала телефон до розетки, щоб підзарядити, і вирішила скористатися стаціонарним апаратом. Однак зупинилася, втупившись поглядом у слухавку.
Дізнавшись, що Давід поїхав до Рима, щоб провадити власне слідство, вона задумалася, чи під час перебування тут він налагодив контакт із кимось, з особою, яка могла якось йому допомогти. Однак у його записнику і в пам’яті телефона не було ані імейлів, ані дзвінків. Це здавалося дивним.
Сандра усвідомила, що не перевірила готельного телефона.
«Ми так призвичаїлися до цих гаджетів, — подумала вона, — що втратили здібність логічно мислити».
Жінка поклала слухавку й натиснула на дев’ятку, щоб з’єднатися з рецепцією. Вона попросила, щоб їй дали список Давідових дзвінків. Сказала, що вона поліціянтка й провадить слідство в справі смерті чоловіка. Попри те що адміністратор, напевно, їй не повірив, він виконав прохання. Незабаром кур’єр приніс аркуш, на якому був лише один номер:
0039 328 39 56 7 XXX
Сандра мала рацію. Давід кілька разів телефонував комусь на мобільний. Однак вона не могла перевірити, чий це номер, адже останні три цифри було замінено літерою X.
Щоб не порушувати приватності клієнтів, центральне готельне управління не реєструвало повністю номерів телефонів, ані вхідних, ані вихідних. З’єднання реєстрували, тільки щоб записати в рахунок.
Давід набрав цей номер із готельного телефона, тож не боявся свого співрозмовника. Чому тоді Сандра мала б його боятися?
Вона знову придивилася до листівки з підписом «Фред».
А якщо її підкинув не вбивця Давіда? Що, як це зробив якийсь таємничий союзник? Така думка жінці подобалася. Хоч би ким він був, мусив почуватися під загрозою після смерті Давіда. Що, як ця листівка — запрошення до базиліки Санта-Марія-сопра-Мінерва, бо там є щось, що може їй допомогти? Він підписався ім’ям Фред для того, аби дати Сандрі зрозуміти, що він знав Давіда. Дійсно, якби хтось хотів її скривдити, йому було б зручніше залишитися в тіні та вже напевно не надсилати ніяких повідомлень.
Сандра не була впевнена, відчувала тільки сумніви й підозри. Зрозуміла, що повинна вибирати: сісти в перший-ліпший потяг, повернутися до Мілана й забути про цю історією або розслідувати далі незалежно від обставин.
І вона вирішила продовжити слідство. Але передусім мала перевірити, що чекає на неї в каплиці Святого Раймондо з Пеньяфорта.
Базиліка Санта-Марія-сопра-Мінерва розташована за кілька кроків від Пантеону. Її побудували 1280 року поблизу стародавнього храму, зведеного на честь Мінерви Халкідікійської.
Сандра приїхала на таксі на майдан, що був поряд із її готелем. У центрі стояв спроектований Берніні[19] невеликий єгипетський обеліск, поміщений на хребті слона. Згідно з легендою, папський архітектор вирішив поставити кам’яну тварину задом до монастиря домініканців, щоб висміяти їхню тупість.
На Сандрі були джинси й тепла сіра толстовка з капюшоном, який можна було накинути в разі дощу. Утім вулиці встигли висохнути, а нічна буря здавалася самим лише спогадом.
Таксист, який її віз, неначе почувався зобов’язаним вибачатися за те, що вже кілька днів тримається кепська погода, а також запевняв, що в Римі завжди світить сонце. Але чорні хмари знов стали заполоняти золотисте небо.
Сандра минула романський та ренесансний фасад і побачила всередині готику, тут і там доповнену сумнівними вкрапленнями бароко. Протягом кількох хвилин вона придивлялася до блакитного склепіння та фресок з апостолами, пророками й Отцями Церкви.
Базиліку саме відчинили для вірян. Згідно з розкладом, що висів на вході, першу вранішню месу мали відправляти аж о десятій. Крім черниці, яка розставляла квіти на головному вівтарі, Сандра була єдиною відвідувачкою святині. Але завдяки присутності тут хоч когось почувалася впевненіше.
Вона вийняла листівку із зображенням святого Раймондо й рушила на пошуки картини. Минала каплички в бічних навах — їх було близько двадцяти, кожна пишно прикрашена червоною жилкуватою яшмою, яка під світлом мінилася й пульсувала, наче жива. Сандра оглядала різнобарвний мармур, що витворював м’які вигини на стінах, подібно до розгорнутих сувоїв тканини, або втілював статуї святих, із гладкими ясними обличчями кольору слонової кістки.
Сандру цікавила дальня каплиця, праворуч углибині, найскромніша з усіх.
Позбавлена орнаментів, схована в темний закуток, площею щонайбільше п’ятнадцять квадратних метрів. Вона не була прикрашена цінним мармуром, а її голим, почорнілим від сажі мурам бракувало укриття. У ній було лише кілька могил.
Сандра вийняла мобільний, щоб сфотографувати, як завжди — від загального вигляду до подробиць. Стала знімати віднизу, найбільше уваги приділивши витворам мистецтва в каплиці.
Святий Раймондо з Пеньяфорта в чернечому вбранні домініканця разом зі святим Павлом зображені на полотні над вівтарем. Ліворуч висіла картина олією зі святою Лючією і святою Агатою. Однак увагу Сандри привернула фреска на правій стіні каплиці.
«Христос-Суддя між двома ангелами».
Унизу під фрескою горіли численні обітні свічки. Маленькі пломінчики танцювали від найлегшого подуву вітру, заливаючи все навколо червонуватим світлом.
Сандра фотографувала, сподіваючись, що дістане обіцяну відповідь, як і в разі з картиною «Мучеництво святого Матвія» з храму Сан-Луїджі-деї-Франчезі. Була певна, що завдяки фільтру, вмонтованому в об’єктив апарата, фото будуть досить якісні. Як і тоді, коли вона разом із криміналістами працювала на місці злочину. Але вона не знала відповіді. Це була вже друга таємниця, яка трапилася їй того ранку, слідом за загадковим номером мобільного, у якому, на жаль, бракувало трьох останніх цифр. Було жахливо усвідомлювати, що вона дуже близько до правди й не може ступити останнього, вирішального кроку.
19
Італійський архітектор і скульптор XVII століття, найвизначніший майстер італійського бароко.