Цієї миті двері номера відчинилися.
На порозі стояв старигань із втомленим обличчям, у темному одязі. У руці тримав пістолет. Не вистрілив одразу. Увійшов і зачинив за собою двері. Був спокійний і рішучий.
— Нарешті я тебе знайшов, — сказав гість. — Я припустився помилки і прийшов її виправити.
Трансформіст мовчав. Спокійно відклав аркуші на стіл. Він не боявся: не знав, що таке страх, його цього не навчили, був просто цікавий. Чому в цього стариганя сльози на очах?
— Я попросив мого найбільш тямущого учня, щоб він тебе вистежив. Але якщо ти тут з’явився, то Маркус мертвий. І це моя провина.
Побачив, що старигань у нього цілить. Трансформіст ніколи доти не дивився смерті в обличчя. Завжди боровся за життя. І тепер вирішив не дати себе вбити.
— Зачекай, — сказав він. — Ти не можеш так учинити. Це несправедливо, Девоку.
Старигань завмер. Він остовпів. Його вразили не слова, які почув, і не те, що він знає його ім’я, а голос, яким це було сказано.
Трансформіст говорив голосом Маркусa. Старигань був дезорієнтований.
— Хто ти? — спитав Девок.
— Як це хто? Ти не впізнаєш мене? — сказав він майже благально, адже єдиною, але найдієвішою зброєю трансформіста була ілюзія.
— Неправда. Ти не він. — Хоча Девок знав напевно, що має рацію, його щось стримувало. Глибока прихильність до учня. Тому він не мав сили натиснути на гачок.
— Ти був моїм учителем, моїм наставником. Усім, що знаю, я завдячую лише тобі. І ось ти хочеш мене вбити? — говорив трансформіст, підходячи чимраз ближче. Крок за кроком.
— Я не знаю тебе.
— Є місце, у якому світло зустрічається з темрявою. Там, у цій країні тіней, де все розмите, заплутане й непевне, і відбувається найважливіше. Ми хранителі цієї межі. Але всупереч усьому іноді через неї щось продирається. Моє завдання — повернути це щось назад, до світу темряви.
Старигань затремтів. Він поволі піддавався. Трансформіст стояв уже близько, міг висмикнути в нього зброю. Аж тут побачив першу краплю, що впала на килим. Кров з носа. Такі кровотечі були єдиною слабкістю трансформіста, якої він не міг позбутися. Єдиною його вродженою ознакою, бо решту він запозичував від інших. Його справжня особистість, прихована за десятками чужих, була в цьому особливому знаку.
Ілюзія зникла, і старигань здогадався, що його обманули.
— Будь проклятий.
Трансформіст кинувся на Девока й висмикнув у нього пістолет. Старигань спіткнувся, і нападник у нього прицілився. Девок засміявся, витираючи об сорочку плями крові з долоні.
— Чому ти смієшся? Не боїшся? — здивувався трансформіст.
— Перш ніж іти сюди, я покаявся. Я вільний і ладен померти. Крім того, мене тішить твоє переконання, що ти, убивши мене, розв’яжеш свої проблеми, тоді як вони лише почалися.
Трансформіст подумав, що це може бути засідка.
— Може, помовчиш? — зашипів він. — Краще померти без останнього слова. Ти не вважаєш, що в цім було б більше гідності? Усі люди, яких я вбив, під кінець зганьбили свою смерть виголошуванням безглуздих і банальних думок. Просили про жалість, благали, не знаючи, що я визнаю це за доказ, що їм нема чого сказати.
Старигань похитав головою.
— Бідний дурнику. На тебе вже полює священик, спритніший за мене. Має такий самий талант, як і ти: може перевтілюватися в кого захоче. Тільки він не трансформіст і нікого не вбиває. Досконало вміє ставати зниклою особою. Нині він агент Інтерполу і знає перебіг усіх поліційних проваджень. Скоро він тебе знайде.
— Як його звуть?
Старигань знову розсміявся.
— Хай навіть ти мене катуватимеш — усе одно нічого не дізнаєшся. Пенітенціарії не мають імен. Просто не існують, ти маєш про це знати.
Трансформіст роздумував, чи Девок не блефує. Старигань скористався його короткочасною неуважністю та здобувся на силі, щоб підвестися з підлоги й кинутися на нього. Схопив пістолет і пригнув чоловіка. Зчинилася бійка. Але цього разу Девок не випустив зброї.
Постріл пролунав у напрямку дзеркала, і трансформіст побачив, як його відображення розтрощилося на уламки. Він зміг направити зброю супротивника й натиснути спусковий гачок. Старигань завмер у жахливій гримасі, витріщивши очі й розтуливши рот.
Куля прошила йому серце. Але Девок упав не навзнак, а вперед, захопивши вбивцю. Удар об підлогу спричинив третій постріл. У трансформіста було враження, що він бачив кулю, яка пролетіла мов тінь перед його очима і вдарила йому в скроню.
Лежав і чекав кінця, приглядаючись до свого відображення в тисячах уламків дзеркала. Перед очима в нього постали всі його втілення, усі вкрадені обличчя. Немов рана на скроні вивільнила їх із глибин пам’яті.
Вони дивилися на нього, але щохвилини він став про них забувати.
Перед смертю вже не знав, хто він і ким був раніше.
7:37
Мертвий розплющив очі.
Вiд автора
Цей роман створений завдяки двом особливим зустрічам, про які я не можу забути.
Перша сталася в Римі, якось по обіді одного травневого дня. Я зустрівся тоді з надзвичайним священиком, отцем Джонатаном, з яким домовився прийти, коли смеркатиметься, на П’яцца-делле-Цінке-Луне. Це він призначив мені місце і час, а коли я попросив його визначити трохи точніше, що він розуміє під «коли смеркатиметься», священик відповів спокійно: «Перш ніж настане вечір». Я не знав, що відповісти, і вирішив прийти раніше.
Він уже був там.
Наступні дві години він розповідав мені про пенітенціаріїв, про архів гріхів і роль, яку відігравали пенітенціарії у світі. Слухаючи його, я не міг повірити, що ніхто не розповідав досі цієї історії. Наша прогулянка вулицями Рима закінчилася в храмі Сан-Луїджі-деї-Франчезі, перед картиною «Мучеництво святого Матвія» роботи Караваджо, яка є першим іспитом під час підготовки священиків, коли вони виконують окреслення психологічних портретів різних осіб.
У багатьох випадках священики співпрацюють з органами громадського порядку. Від 1999 року в Італії існує відділ боротьби із сектами, — S. a. S., тобто Squadra anti Sette — який підтримує контакти з державною поліцією, щоб краще розуміти сутність так званих сатанинських злочинів. Не для того, щоб шукати в них диявола, а щоб враховувати особливе, демонічне значення, якого деякі злочинці, а найперше вбивці, надають своїм вчинкам. Це допомагає зрозуміти передумови, що спонукають коїти жорстокі злочини, для подальших кримінальних проваджень.
Упродовж наступних двох місяців після нашої зустрічі отець Джонатан давав мені інструкції та пояснював, у чому полягає його особлива місія. Відкривав переді мною таємниці магічних місць Рима, які ми відвідували разом (інколи вони справляли на мене неймовірне враження) і які я описав у романі. Здійснив для мене екскурс у різні науки, розповів про кримінальні афери в мистецтві, архітектурі та історії, аж до відкриття фосфоресційних фарб.
Щодо питань віри й релігії спокійно пояснював те, чого я не розумів, і охоче надавав аргументи до моїх критичних зауважень. Під кінець я усвідомив, що торував духовний шлях, аби краще збагнути характер оповіді, яку я хотів написати.
У сучасному суспільстві духовність часто трактують жартівливо, або як потраву для умів неосвічених людей, або як філософію нью-ейдж[29]. Люди втратили здатність розрізняти добро і зло. Результатом цього стало те, що Бог «потрапив до рук» фундаменталістів, екстремістів, карикатуристів (адже атеїсти за своїм запалом не надто відрізняються від релігійних фанатиків).
Усе це стало причиною того, що людина втратила змогу заглянути собі в душу поза етичними й моральними категоріями, а також категоріями такої мінливої політкоректності, — і призвело до втрати чіткого розмежування, яке дає змогу оцінити кожне людське надбання.
Добро і зло, інь і ян.
Якось отець Джонатан оголосив мені, що я готовий написати роман, і побажав «завжди залишатися на боці світла», попрощавшись і пообіцявши, що ми знову побачимось. І досі цього не сталося. Я безрезультатно шукав його і маю надію, що ця книжка допоможе нам зустрітися. Хоча мене бентежить неясна підозра, що цього не станеться, адже все, що ми мали сказати, було сказане.
29
ВідNew Age — рух у культурі, релігії, філософії, науці, що виник у XX столітті; сукупність різноманітних містичних напрямів переважно окультного, езотеричного характеру.