— Невисокого рівня, але це безперечно. Люди щось відчувають, але поки що не знайшли цьому назви. Дайте їм кілька годин, і вони це зроблять. Наші сірі друзі — телепати і, схоже, поширюють своє вміння так само, як цей грибок.
— Заїбись! — ошелешено прошепотів Овен Андергілл.
Курц сидів мовчки, спостерігаючи за тим, як співрозмовник думає. Йому подобалося дивитись, як люди думають (ті, хто вміє це робити), але тут було щось інше: він чув думки Овена, це був тихий звук, як шум океану в мушлі.
— Грибок за цих природних умов слабкий, — сказав Овен. — Вони теж. А як щодо екстрасенсорного сприйняття?
— Поки що зарано говорити. Хоча, якщо воно вийде за межі цієї соснової діри, все зміниться. Ти ж це знаєш, так?
Андергілл знав.
— Повірити не можу, — тільки й сказав він.
— Я зараз думаю про машину, — сказав Курц. — Про яку машину я думаю?
Овен подивився на нього, мабуть, намагаючись зрозуміти, жартує він чи говорить серйозно. Побачивши, що Курц не жартує, похитав головою.
— Звідки мені… — І, помовчавши: — «Фіат».
— Узагалі-то, «феррарі». Я думаю про смак морозива. З яким сма…
— Фісташки, — відповів Овен, не чекаючи закінчення запитання.
— Правильно. Ось бачиш.
Овен іще помовчав, потім попросив — нерішуче — Курца назвати ім’я його брата.
— Келлоґґ, — відповів Курц. — Чорт, Овене, що це за ім’я для хлопчика?
— Це дівоче прізвище моєї матері. Господи. Телепатія!
— Та вже ж, це потіснить у рейтингах «Ризик»[77] і «Хто хоче стати мільйонером», можеш мені повірити, — розважливо вимовив Курц, а потім повторив: — Якщо воно вийде за межі.
За стіною пролунав постріл, потім крик.
— Навіщо? — заволав голос, повний гніву і страху. — Навіщо? Не треба було!
Вони почекали, але за цим нічого не сталося.
— Підтверджена кількість сірих чоловічків — вісімдесят один, — сказав Курц. — Імовірно, їх більше. Після смерті вони розкладаються доволі швидко. Не залишається нічого, крім слизу… а потім грибка.
— По всій зоні Нуль?
Курц похитав головою.
— Уяви собі клин, який указує на схід. «Синій гість» — це тупий кінець. Місце, де ми зараз, — приблизно посередині клину. Ще кілька нелегальних іммігрантів сірої національності, які вештаються десь на схід від нас. Вогні переважно залишалися в межах клину. Інопланетний дорожній патруль.
- І всьому цьому каюк, так? — запитав Овен. — Не тільки сірим чоловічкам, кораблю та вогням… а й усій цій бісовій окрузі?
— Зараз я не готовий про це говорити, — сказав Курц.
«Атож, не готовий», — подумав Овен і відразу ж схаменувся: а якщо Курц читає його думки? Але визначити це було неможливо. Принаймні ці бліді очі точно ні про що не говорили.
— Можу тільки сказати, що ми збираємося нейтралізувати інших сірих чоловічків. Твої люди полетять на бойових гелікоптерах, тільки твої люди. Твій позивний — Синій Лідер. Зрозуміло?
— Так, сер.
Курц його не виправив. У цьому контексті, з огляду на те, що Андергіллові місія явно не подобалась, «сер», напевне, було навіть краще.
— Я — Синій-1.
Овен кивнув.
Курц підвівся і дістав кишеньковий годинник. Стрілки показували дванадцяту.
— Щось неминуче прослизне, — сказав Андергілл. — У Зоні багато американських громадян. Просто не вийде провернути все по-тихому. У скількох ці… ці імпланти?
Курц майже посміхнувся. Тхори, так. Тут їх чимало, а з роками з’явиться ще більше. Андергілл не знав цього, але Курц знав. Дрібні капосники. Що добре в статусі боса, це те, що тобі не обов’язково відповідати на запитання, на які ти не хочеш відповідати.
— Те, що буде пізніше, залежить від піарників, — сказав він. — Наше завдання — реагувати на те, що певні люди (голос одного з них, імовірно, присутній на твоєму запису) позначили як «явна, нагальна загроза нації Сполучених Штатів». Зрозумів, салаго?
Андергілл подивився в холодні очі і нарешті відвів погляд.
— Ще дещо, — додав Курц. — Пам’ятаєш пуку?
- Ірландський кінь-привид.
— Майже. Коли доходить до коней, оцей — мій. Завжди був моїм. У Боснії дехто бачив, як ти осідлав мою пуку. Що то було?
Овен не відповів. Курца це анітрохи не збентежило, але вигляд він мав напружений.
— Хочу повторити, Овене. Мовчання — золото. Коли ми їдемо на коні пука, ми повинні бути невидимими. Це зрозуміло?
— Так.
— Повністю зрозуміло?
— Так, — відповів Овен, намагаючись здогадатися, наскільки добре співрозмовник читає його думки. Сам же він чітко побачив назву, що цієї секунди була на думці в Курца, і припустив, що Курц навмисне зробив так, щоб він її побачив. Босанскі Нові.
Чотири кулеметні обслуги людей Овена Андергілла, які пересіли з автобуса до гелікоптерів «Сі-Ейч 47»[78], доправлені в цю глушину хлопцями з АНГ, вже були готові піднятися в повітря, вже заводили мотори й наповнювали повітря гуркотом, коли від Курца надійшла команда відставити.
Овен передав команду і рухом підборіддя ліворуч перевів зв’язок на особистий канал Курца.
— Перепрошую, але якого біса? — роздратовано спитав Овен. Якщо це треба було зробити, він хотів це зробити й забути. Це навіть гірше, ніж Босанскі Нові, набагато гірше. Отак узяти й відмовитися від усього лише тому, що прибульці, бачте, не люди? Ні, принаймні з ним цей номер не пройде. Істоти, які змогли побудувати «Синього гостя» — або хоча б прилетіти на ньому, — більше, ніж люди.
— Я тут безсилий, приятелю, — сказав Курц. — Синоптики з Банґора кажуть, наближається ураган. Вони це лайно називають Альберта. Тридцять хвилин, максимум сорок п’ять, і ми опинимось у нього на шляху. Навігаційне обладнання в нас не працює, тому краще почекати, якщо є можливість. А така можливість є. Ти ще будеш мені вдячний.
«Дуже сумніваюсь».
— Вас зрозумів. Відбій. — Він смикнув підборіддям праворуч. — Конкліне. — На цьому завданні звання не називались, особливо по радіо.
— Слухаю, с… Слухаю.
— Передай хлопцям, чекаємо тридцять — сорок п’ять хвилин. Повтори, тридцять — сорок п’ять хвилин.
— Вас зрозумів. Тридцять — сорок п’ять хвилин.
— Давай-но послухаємо музику.
— Замовлення будуть?
— На твій розсуд. Тільки не гімн загону.
— Вас зрозумів. Гімн загону скасовано.
У голосі Конка не було ані нотки веселості. Принаймні комусь це завдання так само не подобалось, як Овену. Воно й зрозуміло, Конклін теж брав участь у місії в Босанскі Нові в 1995 році. У навушниках Овена заграли «Pearl Jam». Він стягнув їх і повісив на шию, як хомут. «Pearl Jam» йому не подобались, але в цій команді він був у меншості.
Арчі Перлмуттер і його люди кидалися туди-сюди, немов кури з відрубаними головами, звично намагалися віддавати честь, але відсмикували руки, багато хто при цьому злякано поглядав на маленький зелений розвідувальний вертоліт, у якому сидів Курц: навушники на місці, обличчя прикрите номером місцевої газети «News». Курц, здавалося, був занурений у читання, але Овену чомусь здавалося, що він помічає кожну спробу віддати честь, кожного солдата, який забув про ситуацію і повернувся до старих, вироблених роками звичок. Поруч із Курцом на лівому кріслі сидів Фредді Джонсон. Джонсон служив під орудою Курца, певно, відтоді, як Ноїв ковчег пристав до гори Арарат. Він теж брав участь в операції у Босанскі і, безперечно, про все доповідав Курцові, коли сам Курц мусив відсиджуватись у тилу — через розтягнутий пах він так і не зміг осідлати свою улюблену пуку.
У червні 1995 року повітряні війська втратили пілота-розвідника в забороненій для польотів НАТО зоні біля хорватського кордону. Серби зчинили великий галас через літак капітана Томмі Каллагана і зчинили б іще більший через самого Каллагана, якби спіймали його. Великі військові начальники, яких досі переслідували кошмари про те, як північні в’єтнамці радо виставляють пілотів із промитим мозком перед міжнародною пресою, зробили пошуки Томмі Каллагана предметом першорядної ваги.
77
«Jeopardy!» — телевізійна вікторина. Уперше з’явилася на екрані 30 березня 1964 року на каналі NBC у США.
78
«Boeing CH-47 Chinook» («Чинук») — американський важкий військово-транспортний вертоліт. Широко використовується армією США з початку 1960-х років.