— Дідько! — вилаялася Сандра.
Але тієї секунди вона усвідомила, що кінчики її пальців запам’ятали форму речі, якої торкнулися: щось округле, з прикріпленими до неї потовщеннями, ще й жорстке. У голові відразу виник образ людського ембріона. Та вона змусила себе краще зосередитися на цій речі.
Ішлося про щось схоже на ляльку.
10
Заклад називався SX.
Ніяких вивісок не було, лише чорна табличка з двома позолоченими літерами поряд з дверима. Щоб увійти, слід було подзвонити в домофон. Маркус натиснув на кнопку й зачекав. Сюди його привів не інстинкт, а просте міркування: якщо монстр вибрав для спілкування сповідальню Сант-Аполлінаре, значить, він доволі добре знав злочинний світ міста. І якщо це справді так, то пенітенціарій прийшов за правильною адресою.
За хвилину домофон обізвався жіночим голосом. Лаконічне «ало?» на тлі увімкненої на повну гучність музики хевіметал.
— Космо Бардіті, — промовив він.
Жінка завагалася:
— Вам призначено?
— Ні.
Голос замовк, ніби його проковтнув гуркіт музики. Проминуло кілька секунд, по тому клацнув електричний замок дверей.
Маркус штовхнув їх та опинився в коридорі із цементними стінами. Слабке світло линуло з єдиної неонової лампи, що час від час потріскувала, ніби щомиті могла от-от вибухнути.
У самому кінці того коридору він помітив червоні двері.
Пенітенціарій рушив до них. Що ближче підходив, то голосніше гриміла музика. Двері відчинили ще до того, як він підійшов до порогу, і назовні вилилися зловісні звуки, що накинулися на нього, як веселі демони, котрі вискочили з пекла.
З’явилася жінка — схоже, та сама, яка щойно говорила з ним по домофону. У черевичках на височенних підборах, коротесенькій шкіряній спідниці й сріблястому топі з глибоким вирізом на грудях. На лівій половині грудей у неї викрашалося тату нічного метелика, а довершували образ біляво-платинове волосся і надмірно важкий макіяж. Вона чекала на нього, обпершись однією рукою об одвірок і ліниво жуючи жувальну гумку. Оглянула його критичним поглядом з голови до ніг, не промовивши ані слова, по тому розвернулася й пішла, усім своїм виглядом даючи зрозуміти, щоб ішов слідом за нею.
Маркус зайшов усередину. SX означало «секс», але без середньої «е». Інтер’єр відразу відкидав усі сумніви щодо призначення цього закладу. Стиль однозначно був «садо-мазо».
Просторий зал з низькою стелею. Стіни чорні. У центрі — круглий майданчик з трьома пілонами для стриптизу. Навколо — обтягнуті червоною шкірою диванчики та столики такого самого кольору. Світло приглушене, по кількох розвішаних екранах пробігають порнографічні кадри тортур і тілесних покарань.
На майданчику дівчина топлес мляво виконувала якийсь номер з мотопилкою під звуки хевіметалу. Співак очманіло повторював одне й те саме: «Heaven is for those who kill gently»[8].
Прямуючи за жінкою з біляво-платиновим волоссям, Маркус налічив лише шість відвідувачів, що сиділи тут і там у залі. Усі — чоловіки. У їхньому одязі не було нічого особливого, ніяких черепів чи металевих клепок. Звичайні собі чоловіки середнього віку, одягнені як службовці, з байдужим виразом обличчя, на яких була помітна нудьга. У темному кутку сьомий відвідувач мастурбував.
— Гей, ти, негайно запхай його на місце! — насварила його провідниця.
Відвідувач не звернув на неї жодної уваги. Вона засудливо похитала головою, але нічого не вчинила. Перейшовши через зал, вони звернули до тісного коридору із численними дверима приватних номерів. Нарешті дійшли до чоловічого туалету й відразу за ним — ще одних дверей з написом: «Вхід заборонено».
Жінка зупинилася й поглянула на Маркуса:
— Тут ніхто не називає його справжнім ім’ям. Ось чому Космо вирішив зустрітися з тобою.
Вона постукала й кивнула йому, щоб заходив. Маркус якусь мить дивився, як вона віддаляється, по тому відчинив двері.
Стіни кімнати були завішані плакатами кадрів із хардкорних фільмів сімдесятих років, з інтер’єру — барна стійка, навісні полиці зі стереопрогравачем та різними статуетками. Приміщення освітлювала сама лише настільна лампа, яка створювала щось на кшталт світлової бульбашки навколо чорного, ретельно впорядкованого письмового столу.
За столом сидів Космо Бардіті.
Маркус зачинив двері, музика відразу стихла, і він ще якусь мить постояв у тіні, щоб краще роздивитися господаря.
Той сидів з окулярами для читання, що з’їхали йому на самісінький кінчик носа й аж ніяк не відповідали стриженому під «нуль» черепу та джинсовій сорочці із закасаними по лікоть рукавами. Пенітенціарій відразу помітив хрести й черепи, витатуювані не передпліччях. І свастику на шиї.
— Ну, і хто ти в дідька такий? — буркнув чоловік.
Маркус ступив крок уперед, щоб дати можливість краще себе роздивитися.
Космо кілька хвилин сидів, не рухаючись, і намагався пригадати, де бачив оте обличчя.
— Це ти, — промовив нарешті.
В’язень сауни його впізнав.
Пенітенціарій ще добре пам’ятав той іспит, який влаштував йому Клементе, пославши з ключем додому до двох убитих горем через смерть єдиної доньки батьків.
— Зло — це правило. Добро — виняток з правила.
Чоловік посміхнувся.
— Я не певний, що тобі це відомо: особам з моїм минулим постійного місця роботи ніхто не пропонує.
Маркус озирнувся довкола.
— То чому саме це?
— Яка не є, однак робота, хіба ні? Дівчатка в мене всі здорові, жодних наркотиків, жодного сексу з відвідувачами. Тут лише дивляться, та й годі. — Він посерйознішав. — У мене тепер є кохана жінка. І дворічна донька.
Хотів переконати, що він на це заслуговує.
— Поталанило тобі, Космо. Дуже поталанило, — з притиском сказав Маркус.
— Ти з’явився за подякою?
— Ні, хотів попросити про послугу.
— Я навіть не знаю, хто ти такий і що робив там того дня.
— Це не має значення.
Космо Бардіті почухав потилицю.
— Чого тобі треба?
Маркус ступив крок до столу.
— Я шукаю одного чоловіка.
— Я його знаю чи повинен знати?
— Хтозна. Навряд чи. Однак можеш допомогти мені його знайти.
— Чому саме я?
Скільки разів Маркус сам звертався із цим запитанням до Клементе? Відповідь завжди одна: доля, а для тих, хто вірує, — Провидіння.
— Тому що в чоловіка, якого я шукаю, дуже особливі смаки щодо сексу. І, як на мене, у минулому він підігрівав свої фантазії в таких закладах, як оцей.
Маркус знав, що акту насильства завжди передує період інкубації. Убивця спершу сам не знає, що хоче вбивати. Він підживлює звірюку, що носить у собі, епізодами екстремального сексу, а сам тим часом поступово наближається до прихованої частинки свого єства.
Бардіті, здавалося, зацікавився:
— Розкажи мені про нього.
— Він полюбляє ножі й пістолети і, можливо, має проблеми сексуального характеру. Зброя — це його єдиний спосіб відчути задоволення. Йому подобається спостерігати, як інші кохаються, якісь парочки, однак він, можливо, відвідував заклади для свінгерів. Любить фотографувати. Гадаю, він зберігає фото з усіх стосунків, що мав протягом цих років.
Космо записував, як ретельний учень. Потім підняв очі від аркуша, на якому робив нотатки.
— Щось іще?
— Так, найважливіше: він відчуває свою недолугість порівняно з іншими, і це його дратує. І щоб довести, що він кращий за них, він примушує їх скласти іспит.