Та Ерріаґа мусив обов’язково дізнатися, чи немає ще когось, хто йде по сліду соляного хлопчика, хоча він би все одно рано чи пізно наткнувся на нездоланну перешкоду.
І тоді його таємниця залишалася б нерозкритою.
Багато років тому припустилися великої помилки: недооцінили дуже серйозну небезпеку. Тепер настав час її виправити. Однак, на лихо, події розвивалися занадто швидко. Ось чому йому обов’язково слід було дізнатися напевне, на чому зупинилося поліційне розслідування.
Був тільки один-єдиний спосіб це зробити: доведеться відмовитися від плану перебування в Римі цілком анонімно.
Треба буде повідомити одній особі про своє прибуття до міста.
Готель «Де-Руссі» був розташований наприкінці Віа-дель-Бабуіно, — вишуканої вулиці, яка сполучала П’яцца-дель-Пополо з П’яцца-ді-Спанья і дістала свою назву від статуї п’яного Сілена[12], який розлігся біля водограю. Виготовлена вона була ще 1571 року. Обличчя скульптури таке потворне, що римляни прозвали бідолашного бога «бабуіном» — промовляючи ім’я через «і» за римським діалектом.
Баттіста Ерріаґа зайшов до п’ятизіркового готелю, насунувши козирок бейсболки на очі, щоб ніхто не зміг роздивитися його обличчя, і рушив до розташованого у внутрішньому саду готелю бару «Стравінський» — ексклюзивного місця відпочинку, де пропонували хороші коктейлі й вишукані страви й де від перших теплих днів весни накривали столики безпосередньо в саду.
Тієї пори відвідувачі саме снідали. Якийсь чоловік років сімдесяти з манерами авторитетного, поважного бізнесмена пригощав своїх ділових партнерів з Китаю.
Його звали Томмазо Оґі. Корінний мешканець Рима в кількох поколіннях, виходець із дуже бідної родини, він розбагатів на будівництві в ті роки, коли місто перебувало в руках підприємців без совісті, яким було начхати на історію та добробут столиці, адже вони дбали тільки про те, щоб нажитися самим. Оґі мав друзів серед можновладців та політиків, моральні принципи яких викликали великі сумніви, був пов’язаний з масонами. Він займався переважно спекуляціями та корупцією, в обох царинах був справжнім майстром. Кілька разів його притягували до розслідувань магістратури щодо злочинів різного типу, а одного разу навіть звинувачували у зв’язках з кримінальним світом. Та щоразу йому щастило якось відбутися, та ще й так, щоб ані краплі бруду не залишилася на його незаплямованій репутації.
Може здатися дивовижним, але такі особи, як він, зазвичай виходили сухими з води, ще й здобували авторитет у чужих очах і разом з ним певну владу. Томмазо Оґі вважали одним з хазяїв Рима.
Ерріаґа був молодший за нього років на десять, а проте, заздрив його вмінню жити. Тому, як гордовито тримав той голову з ретельно зачесаним назад сріблясто-сивим густим волоссям. Його легкій засмазі, що надавала образу свіжого, здорового вигляду. Ерріаґа відразу побачив його в барі: вишуканий діловий костюм від Карачені, у виготовлених на замовлення англійських черевиках ручної роботи. Баттіста попросив офіціанта принести йому папір та ручку, написав записку і вказав, кому її передати.
Коли Томмазо Оґі отримав послання, вираз його обличчя вмить змінився. Уся засмага враз кудись поділася разом з усмішкою, поступившись тривожній блідості. Підприємець вибачився перед своїми гостями, швиденько щось сказав і рушив до туалету, як йому було наказано.
Відчинивши двері, він відразу наткнувся на Ерріаґу, якого вмить упізнав.
— То це справді ти.
— Ніхто не повинен знати про те, що я в Римі, — спрожогу попередив його Баттіста, знімаючи бейсболку та замикаючи двері на ключ.
— Ніхто й не дізнається, — запевнив його Оґі. — Але в мене там гості, я не можу змушувати їх чекати.
Ерріаґа підійшов до нього впритул, пильно глянув в очі:
— А я тебе надовго й не затримаю. Маю лише невеличке прохання.
Оґі, зважаючи на його хитрість, умить збагнув, що оте «невеличке прохання», про яке вів мову Баттіста, насправді було не таким уже й невеликим, якщо той дійшов до того, щоб зустрітися з ним у туалеті. Це було на нього зовсім не схоже.
— Про що йдеться?
— Про римське чудовисько. Про монстра. Я хочу, щоб ти роздобув для мене копію рапорта поліційного розслідування.
— А того, що пишуть у газетах, тобі не досить?
— Мені потрібна решта деталей, про які засобам масової інформації не повідомляють.
Оґі мимохіть реготнув.
— Розслідування покладено на віцеквестора Моро, очільника ЦОС, до якого не так просто підібратися.
— Саме тому я прийшов до тебе, — вишкірився у кривій посмішці Ерріаґа.
— Цього разу я теж безсилий. Вибачай.
Ерріаґа скрушно похитав головою, цокаючи язиком:
— Ти мене розчаровуєш, друже. Я вважав тебе значно могутнішим.
— Помиляєшся. Існують люди, до яких я не маю доступу.
— Попри всі твої знайомства й темні справи? — Ерріаґа полюбляв нагадати іншим про їхню гнилу натуру та нікчемність.
— Попри всі мої знайомства й усі мої справи, — не побоявся повторити Оґі, намагаючись надати собі впевненого вигляду.
Баттіста повернувся до великого дзеркала, що висіло над умивальниками, і втупився поглядом у відображення Оґі.
— Скільки в тебе внуків? Одинадцять, дванадцять?
— Дванадцять, — стривожено відповів бізнесмен.
— Яка чудова велика в тебе родина! А скажи-но мені: скільки їм тепер років?
— Найстаршій виповнилося шістнадцять. Чому ти запитуєш?
— Що вона сказала б, якби довідалася, що її любий дідусь розважається з дівчатами її віку?
Оґі аж кипів від люті, але мусив зберігати спокій. Він був у незручному становищі.
— Знову ця історія… Скільки ще разів ти будеш мені нею докучати, Ерріаґа?
— Та я вже давно покинув би. Однак мені здається, що в тебе геть інші наміри, друже мій. — Він знову повернувся до нього. — Я бачив фотографії з твого останнього відпочинку в Бангладеші. Чудові знімки, особливо те фото, де ти тримаєш за ручку неповнолітню. А ще я знаю адресу однієї жіночки, що мешкає тут, на околиці, і дозволяє тобі щовівторка навідуватися до її доньки. Ти часом не за тим ходиш туди, щоб допомогти їй виконувати шкільні домашні завдання?
Оґі вхопив його за грудки:
— Я більше не дозволю тобі шантажувати мене!
— Помиляєшся, я ніколи в житті ще нікого не шантажував. Я просто беру те, що мені належить по праву. — Ерріаґо незворушно взяв його за руку й відчепив її від себе. — І не забувай: я знаю тебе значно краще за тебе самого. Хоч ти зараз і гніваєшся, та все одно зробиш, як я сказав. Тому що знаєш: зараз я тебе не видам. Знаєш, що дам тобі спокій і чекатиму наступного разу, коли ти бодай пальцем доторкнешся до ще однієї неповнолітньої. Ось тоді я і розповім про все газетярам. Скажи-но, друже мій: зумієш ти встояти перед спокусою?
Томмазо Оґі мовчав.
— Тебе лякає не те, що ти можеш втратити репутацію; тебе лякає неможливість робити те, що тобі заманеться… Еге ж? — Баттіста Ерріаґа підняв з підлоги бейсболку, яка до цього впала, а він навіть не помітив. Надів на голову. — Ти сам знаєш: коли ти помреш, твоя душа піде в пекло. Та поки ти тут, вона належить тільки мені.
5
Про операцію «Щит» дізналися засоби масової інформації.
Протягом наступних годин після подвійного вбивства журналісти накинулися на ЦОС із серйозними звинуваченнями, особливо дісталося віцеквесторові Моро. Роботу спецгрупи критикували на всі лади, постійно повторюючи слова «невідповідність» та «неефективність». У суспільній думці співчуття до двох загиблих поліціянтів затьмарювалося люттю, що наростала з кожним новим днем.
Людьми керував страх. Монстр вигравав поєдинок.
Моро був змушений відкликати операцію «Щит», щоб уникнути подальшої полеміки. Забарикадувався у квестурі зі своїми найвірнішими прихильниками, щоб розробити нову стратегію розслідування.
— Що тут коїться? — У запитанні Макса вчувалося співчуття. — Тобі ж, сподіваюся, нічого не загрожує?
12
Сілен — за грецькою міфологією, син Гермеса та однієї з німф, вихователь, опікун і приятель Діоніса. Його зображували у вигляді постійно п’яного, веселого й доброзичливого лисого дідка, товстого, як наповнений вином міх, з яким він ніколи не розлучався.