Вона його розуміла. Одна частина її душі тієї миті хотіла обійняти його, утримати. Але знала, що це було б помилкою.
Макс загасив свічку на столі.
— Колізей.
Сандра поглянула на нього:
— Що?
— Це не історичний факт, а лише легенда, — сказав він. — Колізей був чимось на кшталт диявольського храму, яким користалися сектанти. Язичникам, які хотіли приєднатися до культу, ставили одне запитання: «Colis Eum?» — тобто: «Ти його обожнюєш?» Звісно, мали на увазі диявола… Colis Eum — звідси назва Колізей.
Сандру те пояснення збентежило. Але вона промовчала.
Макс вийшов з кухні, прихопивши із собою футляр з обручкою. То була єдина реакція, яку він собі дозволив після слів Сандри. Вона тільки підкреслювала його неймовірну гідність: інший чоловік образився б, поставивши на перше місце власну гордість, почав би її ображати та принижувати. Але не Макс. Проте, можливо, Сандра тієї миті з більшим задоволенням отримала б кілька ляпасів, аніж зазнати такого уроку справжнього кохання та поваги.
Окрім обручки, Макс не взяв із собою нічого, хіба що куртку з вішалки в коридорі. Вийшов з квартири, зачинивши за собою двері.
Сандра не могла поворухнутися. Паста алла норма на її тарілці вже геть захолола. Від свічки в центрі столу ще вилася тонесенька стрічечка сірого диму, солодкий аромат воску заповнив собою кімнату. Вона подумала, чи справді все скінчилося. На мить спробувала уявити своє життя без Макса. Почала викреслювати його риси з усіх своїх звичок та буденності. Відчула, як кольнуло в серце. Однак того було не досить. Не досить, щоб змусити її кинутися слідом за ним, щоб сказати, що вона помилилася.
Отже, посидівши ще кілька хвилин, щоб оговтатися, вона взяла мобільний і написала у відповідь на повідомлення «Ти його обожнюєш?»: Колізей.
Минуло кілька хвилин, і вона отримала нову есемеску:
О четвертій ранку.
6
В оперативному залі ЦОС нікого, окрім Моро, не було.
Сам-один, як той ветеран, що зазнав поразки у війні, але не хоче повертатися додому, замість цього стоїть посеред порожнього поля битви, посеред привидів своїх побратимів, чекаючи на ворога, який ніколи не з’явиться. Тому що не вміє робити нічого, окрім того, щоб воювати.
Віцеквестор стояв перед дошкою з переліком елементів справи. «Відповіді, вони ось тут, перед тобою», — сказав сам собі. Однак він дивився на них не під тим кутом, тому й зазнав поразки.
Їх відсторонили від справи через історію з автостопівцями, адже два роки тому він кинув за ґрати невинну людину, засудивши її за вбивство, не знайшовши тіл. І тепер отой покидьок зізнався в скоєному.
Моро знав, що та кара була спричинена ситуацією. Однак не хотів опускати рук, це суперечило його принципам. Попри те що він не мав ніякої ролі в слідстві щодо римського монстра, усе одно не міг відмовитися від справи, геть викинути її з голови. За своєю вдачею він скидався на робота, що вперто йшов до поставленої мети. Так його виховали, так його навчили. І він не міг зупинитися на півдорозі. Однак мав бути обережним, адже ризикував, що його виженуть з поліції. Кілька годин тому він спробував подати рапорт про звільнення, але керівник відхилив його з погрозами та обіцянками.
— Допоки ви залишатиметеся в органах, матимете право на захист, а якщо скинете погони, перетворитеся на пересічного громадянина. І тоді вас притягнуть до відповідальності за помилку, якої ви припустилися два роки тому… Зачекаймо, коли вгамується гроза. Ви тим часом побудете в тіні, залишивши іншим усі пошани та нагороди. Згодом потихеньку ви зможете повернутися до своєї попередньої роботи. На вашу кар’єру це аж ніяк не вплине, даю вам слово.
Цілий мішок порожніх байок. Хай там як, але й усі оті балачки про відставку — лише блеф. Він добре усвідомлював, що в такому разі залишиться на самоті. Усі його покинули б, переклавши на нього всі провини, навіть чужі.
Монстр узяв над ним гору. Моро мусив це визнати з лютим захватом. Убиваючи під Остією, він закидав їх підказками та доказами, включно з власним ДНК, залишив навіть власну сорочку, недбало замінивши нею сорочку жертви. Відтоді — більше нічого чи майже нічого.
Однак у тому переліку чогось бракувало. Символу. Чоловіка з вовчою головою.
Моро вкотре пригадав тінь від скульптури з кісток, знайденої в помешканні Астольфі. І пригадав свій страх, який відчув, коли її побачив.
Його керівництво хотіло, щоб вони приховали ті деталі. Ще лунали у вухах сказані напередодні слова, коли йому наказали передати всі матеріали справи карабінерам з ООГ. Але не історію про езотеричний символ.
— Притримаймо цю частину в секреті, — проголосив голова за підтримкою квестора. — Так буде мудріше.
Звісно, саме той аргумент міг стати нагодою для Моро повернутися в гру. Однак ніхто не наказав розкручувати ниточку, пов’язану із символом. Отже, офіційно він досі був вільний діяти як йому заманеться.
— Двадцять три випадки, — повторив віцеквестор. Двадцять три випадки, у яких антропоморфна фігура з’явилася в контексті злочину чи ще якось була пов’язана із чимось чи кимось, що мали стосунок до злочину. Чому?
Він почав згадувати деякі з таких епізодів. Нянька, яка викидала дітлахів з вікон і зберігала їхні черевички як сувенір. Вона зізналася в скоєному, але не змогла пояснити присутність малюнка із зображенням чоловіка з вовчою головою у власному щоденнику. У 1994 році та фігура з’явилася на дзеркалі ванної, у помешканні чоловіка, який повбивав усю родину, а потім наклав на себе руки. У 2005-му це зображення знайшли на могилі одного педофіла, нанесене фарбою з балончика.
Факти розрізнені, не пов’язані між собою, з різними винуватцями. Єдине, що їх споріднювало, — отой символ. Виникало враження, ніби хтось вирішив їх відзначити. Але не заради власної користі.
Більше це нагадувало роботу… з прозелітизму[17].
«Того, хто вчинить зло, зрозуміють», — такою була пересторога. І йому в цьому допоможуть. Як допоміг римському монстрові Астольфі, коли вилучив доказ із місця злочину й зробив усе для того, щоб Діана Дельґаудіо померла, виправляючи помилку вбивці.
Моро переконував себе, що там, надворі, блукають інші особи, схожі на патологоанатома. Особи, які служать злу як своїй релігії.
Якщо він їх знайде й розкриє таємницю, то отримає свій особистий реванш.
Він викликав до себе Леопольдо Стріні, технічного експерта з ЛТА і єдиного, кому окрім агентів ЦОС та комісара Креспі була відома історія езотеричного символу. До того ж саме Стріні доручали вивчити скульптуру з кісток тварин, яку знайшли у квартирі Астольфі.
Моро побачив, як той заходить до зали з усіма документами в руках. Вигляд у нього був якийсь дивний, він здавався чимось занепокоєним.
Стріні збагнув, що Моро до нього придивляється — можливо, навіть відчуває його неспокій. Відтоді, як йому довелося зустрітися із загадковим чоловіком азіатської зовнішності, його життя пішло шкереберть. Дізнавшись, що справу римського монстра передали Особливій оперативній групі карабінерів, він трохи заспокоївся. Таким чином він повинен буде передати всі матеріали справи спеціалістам техлабораторії ООГ, а тому його новий «приятель»-вимагач уже не зміг би наполягати на тому, щоб він «попередньо» показував йому всі результати аналізів або щоб він їх знищив. Принаймні він на це сподівався. Адже неприємний внутрішній голосок нашіптував йому, що той тип із закусочної добре тримав його за яйця й робив би це й надалі, аж поки один з них двох не відкине копита. Чудова перспектива!
— Ось, отут усе, — промовив експерт, поклавши теки з документами на стіл.
По тому розвернувся й вийшов.
Моро тієї ж миті вже забув про Стріні та про його схвильований вигляд, адже перед ним на столі лежали матеріали з двадцяти трьох справ, де так чи інак згадано образ чоловіка з вовчою головою. Він почав їх гортати в пошуках важливої інформації.
17
Прозелітизм (від грец. новоприбулий) — прагнення завербувати якомога більше прихильників (прозелітів) певного вчення; палка відданість новоприйнятому вченню, релігії, новим переконанням. Схвалюється не в усіх релігіях і релігійних течіях, утім для більшості світових релігій на певному етапі розвитку був характерним.