— Заради добра, — сказав Ерріаґа, усвідомлюючи, що така концепція могла різати вухо профанові. — Розумієш, Маркусе, в усіх великих монотеїстичних релігіях Бог — він водночас як добрий, так і злий, добродушний і разом з тим злопам’ятний, співчутливий і водночас безжалісний. Так воно у євреїв і в мусульман. А от християни на певному етапі історії відокремили Бога від диявола… Господь повинен був стати тільки добрим, завжди і в усьому. І навіть сьогодні нам доводиться платити велику ціну за цей вибір, за цю помилку. Ми сховали диявола від людства, так само як ховають сміття під килим. Щоб отримати що? Ми звільнили Бога від його гріхів тільки для того, щоб звільнитися самим. Це прояв найвищого егоїзму, хіба ні?
— То виходить, Кропп і його послушники тільки вдавали із себе сатаністів?
— Якщо правда, що Бог водночас добрий і злий, то що таке насправді сатанізм, як не інший спосіб йому поклонятися? Напередодні року тисячного, 999-го, деякі християни заснували Братство Юди. Вони стверджували те, що вже було очевидним зі Святого Письма: без апостола-зрадника не було б мученицької смерті Христа, а без неї в нас не було б християнства. Іуда, тобто Зло, мав вирішальне значення. Вони усвідомили, що існувала потреба в дияволі, щоб підживлювати віру в серцях людей. Таким чином вони придумали символи, що хвилювали душі: що означає 666, як не перевернуте 999? А перевернуті хрести так і залишаються хрестами! А от люди цього не бачать, не розуміють.
— Братство Юди, — повторив Маркус, згадавши секту Кроппа. — Зло зміцнює віру, — завершив він думку і здригнувся від жаху.
— Ти теж бачив, що відбувається там, надворі, цієї ночі. Чи ти уважно придивився до отих чоловіків і жінок, які молилися? Зазирнув їм в очі? Вони почувалися щасливими. Скільки душ врятувалося завдяки Вікторові? Розкажи їм про добро, і вони тебе зневажатимуть. Покажи їм зло, і вони тебе послухають.
— А як же ті, що померли?
— Якщо ми зроблені за образом і подобою Господа, то й він може бути злим. Військо, щоб існувати, потребує війни. Без зла Церква людям не була б потрібна. А кожна війна зрештою змушена рахуватися із жертвами.
— То виходить, що Діана та Джорджо, двоє поліціянтів, автостопівці, Макс, Космо Бардіті… Вони є лише неуникним побічним наслідком?
— Ти несправедливий. Хоча ти мені й не повіриш, я сам колись намагався зупинити різню, як оце й ти. Однак я зробив це по-своєму, дбаючи про вищі інтереси.
— Які? — виклично запитав пенітенціарій.
Ерріаґа недобре примружився, дивлячись на свого співбесідника, адже йому не подобалося, коли його провокували.
— А хто, по-твоєму, наказав Клементе довірити тобі розслідування щодо монстра після того, як ми знайшли повідомлення в сповідальні церкви Сант-Аполлінаре?
Маркус аж рота роззявив від несподіванки.
— Ти завжди хотів знати в обличчя своїх керівників. — Баттіста розвів руки й ткнув себе пальцем у груди. — Ось він, я: кардинал Баттіста Ерріаґа. Протягом усього цього часу ти працював на мене.
Маркус не знав, що сказати. Злість і образа брали гору над розумом.
— Ти від самого початку знав, хто такий соляний хлопчик, і не надав мені можливості відразу його зупинити!
— Не все так просто. Спершу слід було зупинити Кроппа та його посіпак.
Тепер Маркус усе розумів значно краще.
— Звичайно. Адже ти непокоївся лише про те, щоб ніхто не дізнався, що Церкві відомо про існування Братства Юди. Людей, які вірили в того Бога, що й ми. Занадто велика ганьба, щоб про неї розповідати.
Ерріаґа завважив, що чоловік, який зараз стояв перед ним, — той, якого він розшукав у Празі, без пам’яті, у лікарняному ліжку, з кулею в голові, той, якого за його наказом навчав Клементе, — мав сильний характер, і це йому сподобалося. Він зробив правильний вибір.
— Від часів Іннокентія III[23] і до наших днів Папу вважають «приборкувачем монстрів». Зміст ясний: Церква не боїться аналізувати власну історію і не цурається навіть найганебнішого та найбридкішого аспекту людської природи — гріха. Коли наші вороги хочуть завдати нам удару, вони докоряють нам через нашу розкіш, через те, що ми дуже далекі від настанов Христа, від його вчення про бідність та щедрість до ближнього. І тоді вони заявляють, що диявол увійшов до Ватикану…
Маркус пригадав. Hic est diabolus.
— І вони таки мають рацію, — несподівано промовив Ерріаґа. — Адже тільки ми здатні приборкувати зло. Пам’ятай про це.
— Тепер, коли мені все відомо, я більше не впевнений, що хочу брати участь у всьому цьому… — Маркус рушив у напрямку тунелю, який вів до виходу.
— Ти невдячний. Це я відразу відправив Клементе додому до Сандри Веґи, коли мої інформатори повідомили мене, що жертвою в Сабаудії став її наречений. Я збагнув, яка небезпека їй загрожувала, і діяв відповідно. Твоя кохана жінка жива завдяки мені!
Пенітенціарій не відреагував на провокацію кардинала і пройшов повз нього. Затим зупинився та востаннє озирнувся.
— Добро — це виняток, а зло — правило. Цього ти мене навчив.
Баттіста Ерріаґа голосно розреготався, і той регіт гучною луною прокотився підземеллям.
— У тебе ніколи не буде такого життя, як в інших. Ти не зможеш бути тим, ким ти не є. Це твоя сутність.
І потім додав одне слово, що змусило Маркуса здригнутися:
— Повернешся.
Епiлог. Приборкувач монстрiв
— Ти вже майже готовий, — заявив йому Клементе одного березневого ранку. — До завершення твого навчання бракує лише одного уроку.
— Не знаю навіть, чи так воно і є, як ти кажеш, — відповів Маркус, бо ж досі сумнівався. — Мігрені й зараз не дають мені спокою, постійно сниться той самий кошмар.
Тоді Клементе покопирсався в кишенях. Вийняв металевого медальйона — одного з тих, які можна купити за три гроша в сувенірних ятках на площі Святого Петра, — і простягнув йому з таким виглядом, ніби йшлося про неймовірно коштовну річ.
— Це святий архангел Михаїл, — сказав він, вказуючи на янгола з вогняним мечем. — Він прогнав Люцифера з Раю, кинувши його до Пекла. — Потім узяв Маркуса за руку та вклав йому медальйон у долоню. — Він захисник пенітенціаріїв. Повісь собі на шию і ніколи не знімай, він тобі допоможе.
Маркус прийняв подарунок, сподіваючись, що він справді його захистить.
— А мій останній урок коли відбудеться?
Клементе усміхнувся:
— У потрібний час.
Маркус не зрозумів сенсу слів приятеля. Але був упевнений, що одного дня все йому стане зрозуміло.
Наприкінці лютого в Лагосі термометр показував сорок градусів, а рівень вологості перевищував вісімдесят п’ять відсотків.
У другому за розміром місті Африки після Каїра налічувалося понад двадцять один мільйон мешканців, число яких щодня збільшувалося на дві тисячі. Цей феномен можна було легко зрозуміти: відтоді як Маркус перебрався туди, він на власні очі бачив, як швидко зростають міські нетрі за його вікном.
Він вибрав собі для помешкання квартиру на околиці, розташовану над автомайстернею, де ремонтували старі вантажівки. Житло було невелике, і хоча він уже звик миритися з хаосом великого міста, нічна задуха досі заважала йому спати добре. Усі його речі він склав до стінної шафи. Окрім неї в кімнаті стояв старий холодильник сімдесятих років і невеличка кухня в кутку, де він готував собі сяку-таку їжу. Вентилятор на стелі ритмічно торохтів, скидаючись на гудіння великого джмеля.
Попри всі незручності він почувався вільним.
Він мешкав у Нігерії ось уже майже вісім місяців, а протягом останніх двох років багато помандрував світом. Парагвай, Болівія, Пакистан, а потім Камбоджа. У своїх постійних пошуках «аномалій» він розкрив мережу педофілів, у Ґуджранвалі допоміг арештувати громадянина Швеції, який вибирав найбідніші країни, щоб здійснювати там убивства й таким чином виплескувати свою потребу вбивати без ризику бути впійманим. У Пномпені викрив лікарню, де примушували бідних селян продавати власні органи за кілька сотень доларів. А тепер полював на банду, що займалася продажем людей: майже сотні жінок, чоловіків та дітей зникли тут безвісті протягом кількох останніх років.
23
Іннокентій III (лат.