Вона однією з найперших прибувала на місце злочину, однак разом з тим і найпершою залишала його. Її робота на цьому була завершена. На відміну від колег, вона могла все забути.
Поки вона під’єднувала фотоапарат до ноутбука, інший поліціянт приніс Креспі гаманець мертвої дівчини. Комісар відкрив його, сподіваючись знайти якийсь документ. Сандра впізнала дівчину на особистому посвідченні.
— Діана Дельґаудіо, — прочитав Креспі тихо, — двадцять один рік, хай йому грець.
Мовчання, що зависло по тому, надало сцені ще більшого драматизму.
Не підводячи очей від документа, комісар перехрестився. Він був релігійний. Сандра знала його не дуже добре, утім їй було відомо, що він не любить грати на публіку. У квестурі його поважали радше за багаторічну службу, аніж за якісь особливі заслуги. Можливо, саме такий і потрібен для цього розслідування. Особа, яка змогла б вести цей жахливий злочин і не намагалася б використати його на власну користь, щоб привернути увагу преси або отримати підвищення по службі.
Для двох молодих жертв жалісливий коп — саме те, що треба.
Креспі знову звернувся до поліціянта, котрий приніс гаманець. Віддав його назад, глибоко зітхнув:
— Добре, ходімо сповіщати батьків.
Вони пішли, залишивши Сандру за роботою. Тим часом фотографії, які вона зробила, почали з’являтися на екрані одна за одною, поки переміщувалися з пам’яті одного пристрою на другий. Проглядаючи їх, Сандра вдруге швиденько пройшлася по виконаній за ранок роботі. Знімків було майже чотириста. Вони мигкотіли, як фотограми німого фільму.
Жінку відволікло дзеленчання мобільного, якого всі так чекали. Вона повернулася до колежанки, що втупилася поглядом в екран, перевіряючи ім’я того, хто телефонував. Провела рукою по чолу, зрештою відповіла:
— Добрий день, синьйоро Дельґаудіо, з вами говорить поліція.
Сандра не знала, що казала мати дівчини, однак могла собі уявити, що відчуваєш, коли чуєш у відповідь чужий голос і слово «поліція». Те, що до цієї миті було поганим передчуттям, починало набувати обрисів чудовиська, нашпигованого нестерпним болем.
— До вас зараз їде патрульна машина, щоб пояснити ситуацію, — намагалася заспокоїти жінку колежанка.
У Сандри не було сил слухати далі. Вона спробувала знову зосередитися на знімках, які миготіли на екрані комп’ютера, сподіваючись, що програма швидко все завантажить. Вона давно вирішила, що не матиме дітей, бо її найбільшим страхом у житті було побачити їх на фото, як оці, що пробігали тієї миті перед очима. Обличчя Діани. Байдужий вираз. Волосся скуйовджене. Макіяж потік від сліз. Отой скривлений у сумній посмішці рот. Погляд, що довершував пустопорожню виставу.
Програма комп’ютера вже майже завершила операцію перекидання, коли на екрані промайнув знімок першого плану, який відрізнявся від решти.
Сандра інстинктивно натиснула на кнопку «стоп» і зупинила операцію. Із серцем, що калатало, як несамовите, вона вручну повернулася на кілька знімків назад, щоб перевірити. Усе навколо зникло, ніби його затягнуло чорною дірою. Існувало лише оте зображення на екрані. Як вона могла не помітити?!
На фотографії обличчя дівчини залишалося непорушним.
Сандра різко повернулася до огородженого червоно-білою стрічкою периметра. Потім побігла.
На знімку Діана Дельґаудіо перевела очі в бік об’єктива.
5
— Як таке взагалі могло статися?!
Крики квестора[4] відбивалися від оздобленої фресками стелі залу засідань і відлунювали по всьому третьому поверху історичної будівлі на Віа-Сан-Вітале, де було розташоване головне управління поліції Рима.
Прочухана призначали всім, хто того ранку був на місці злочину.
Діана Дельґаудіо вижила. Та через те, що дівчині відразу не надали медичної допомоги, тепер вона борсалася між життям і смертю в операційному залі.
Головним адресатом люті квесторового наганяю був судмедексперт. Лікар Астольфі сидів, похнюпившись, під градом засудливих поглядів присутніх. Адже саме він першим оглянув тіла й засвідчив дві смерті, тепер йому доведеться відповідати за такий грубий недогляд.
За його словами, у дівчини не було пульсу. Нічна температура, впливу якої зазнало оголене тіло, а також поранення були несумісні з життям.
— За тих обставин достатньо було об’єктивного аналізу, щоб дійти висновку: робити щось із тілом було запізно, — захищався Астольфі.
— Але попри все це вона вижила! — дедалі більше лютував квестор.
Ішлося про «щасливу комбінацію подій». Основним фактором виявився ніж, що стирчав з грудей. Він застряг між ребрами, убивця навіть не спробував його вийняти й змушений був покинути в тілі жертви. А це запобігло надмірній втраті крові. До того ж лезо пройшлося по м’яких тканинах, не зачепивши артерій. А ще — врятувати життя дівчині допомогла цілковита непорушність, спричинена фактом, що тіло було міцно прив’язане до сидіння альпіністським шнуром. Ця обставина допомогла стабілізувати внутрішні кровотечі, і вони не стали летальними.
— Таким чином гіпотермія перетворилася на перевагу, — завершив судмедексперт, — вона уможливила збереження життєвих функцій.
Сандра не вбачала нічого «щасливого» в тій послідовності. Хай там як, але клінічна картина Діани Дельґаудіо була дуже важка. Навіть якщо результат відчайдушного операційного втручання, якого дівчина щойно зазнала, буде успішним, ніхто не зміг би передбачити, яке життя на неї чекає.
— Ми ж бо щойно повідомили батька й матір, що їхня донька померла, — промовив начальник поліції, даючи зрозуміти присутнім, якої шкоди ця помилка завдала іміджу поліції.
Сандра поглянула довкола себе. Можливо, хтось із колег вважав, що в тих батьків принаймні залишалася якась крихта надії. Напевно, і комісар Креспі думав так само. Але в його випадку католик-практикант узяв гору над копом. Для справжнього вірянина всі вчинки Господа слідують певній меті й у всіх діях, навіть найболючіших, завжди приховано якесь послання, якийсь іспит чи урок. Однак вона не вірила. Навпаки, вона була переконана, що зовсім згодом доля знову постукає у двері тих батьків — як той кур’єр, що помилився з доставкою пакунка з подарунком і повернувся, щоб його забрати.
Якась частка душі Сандри тішилася тим, що всі вказали на Астольфі як на відповідального за вранішню помилку.
Однак певною мірою була винна й вона.
Якби Сандра наприкінці фотографічного вивчення місця злочину не заплющила очей, поки «дзеркалка» робила останні кадри, вона б раніше помітила рухи в погляді Діани. Її мовчазне й відчайдушне прохання про допомогу.
Її відволік тоді мобільний дівчини, але це не могло правити за виправдання. Сама лише думка про те, що могло статися, якби вона це помітила аж кілька годин по тому — можливо, вже повернувшись додому або в лабораторії поліції, — була нестерпна.
Вона теж могла стати співучасницею убивства тієї ночі. «Я її врятувала? Справді я?» — запитувала вона себе. Правда полягала в тому, що Діана врятувалася сама. А заслуга дісталася Сандрі, і це несправедливо. І тепер вона має мовчати, щоб урятувати імідж поліції. Ось чому вона не могла суворо засуджувати судмедексперта.
А тим часом квестор закінчив давати прочухана підлеглим.
— А тепер щезніть з моїх очей!
Усі почали підводитися з місць, а найпершим із зали вилетів Астольфі.
— Ви затримайтеся, агентко Веґа.
Сандра негайно перевела погляд на командира, запитуючи очима причину. Але той відразу звернувся до Креспі:
— І ви теж, комісаре.
Сандра помітила, що за порогом у коридорі вже топчуться інші колеги, інша команда, готова зайти до залу.
То були члени ЦОС — Центральної оперативної служби. Особливого підрозділу, що спеціалізувався на розслідуваннях справ про організоване злочинство, роботі під прикриттям, відстежуванні за кордоном та арешті втікачів, серійних злочинах і злочинах, вчинених із особливою жорстокістю.
З-поміж колег, що всідалися на місця, Сандра впізнала віцеквестора міської поліції Моро.
То був молодий поліціянт, який уже побував у бувальцях. Моро заслужив собі таку славу після того, як арештував одного з босів мафії, котрого розшукували майже тридцять років. Моро поклав для його арешту всі сили, цілком відмовившись від приватного життя й пожертвувавши своїм шлюбом, так що зрештою навіть сам утікач від закону похвалив його, коли той надівав йому наручники.
4
сучасній Італії квестор (від іт.