— Гра змінилася, хлопче, — Койот підбіг до Луки і кричав йому просто у вухо. — Тепер тобі не обійтися без допомоги. Такого ґвалту тут не чули вже століттями. Великий Шум. Сигнал Вогняної Тривоги.
— Мабуть, той Вогняний Жук здійняв тривогу, — одразу здогадався Лука, картаючи тепер себе за те, що забув про маленького язикатого вогника, найменшого працівника Безпеки у Світі Чарів, але, як виявилося, дуже небезпечного.
— Він крутився над плечем капітана Ааґа, а тоді зник. І чому ми не звернули на це уваги, а тепер за нашу недбалість нам скрутять карки.
Нарешті сирена Вогняної Тривоги стихла, проте істерична метушня навколо них лишень набирала сили. Сорая потягла Луку за кущі рододендрону.
— Коли лунає Вогняна Тривога, то це означає дві речі, — сказала вона. — По-перше, Ааліми знають, що хтось хоче викрасти Вогонь Життя. А по-друге, всі мешканці Чарівного Серця шукатимуть незваних гостей аж до відбою, який дадуть тільки після того, як злодія буде схоплено.
— Ти хочеш сказати, що зараз усі шукають мене? — промовив перелякано Лука. — І Ведмедя з Собакою?
Почувши це, собака з ведмедем також заховалися в кущах рододендрону. А Сорая кивнула головою.
— Так, — сказала вона, — ти маєш лишень один вихід. Тобі треба відмовитися від свого плану, сісти на Решам, а я полечу якомога вище і якомога швидше й постараюся доставити тебе до Відправного пункту, допоки вони вас не знайшли, бо в іншому разі, якщо вони вас упіймають, то можуть назавжди термінувати всіх вас трьох на місці, не питаючи про причини вашого перебування тут і не пояснюючи причин таких рішучих заходів. Або ж віддадуть вас під суд і проведуть довічну термінацію дещо пізніше. Ну що, Луко Халіфо, пригоди закінчилися.
Лука мовчав добру хвилю. А тоді сказав:
— Ні.
Сорая ляснула себе по лобі долонею.
— І це він мені каже! «Ні» каже він. Що ж, зухвала відповідь. Але спочатку скажи мені, що ти хочеш робити, хлопче. Ні, ні! Давай я здогадаюся! Ти хочеш помірятися силами з усіма богами й чудовиськами Чарівного Серця за підтримки собаки, ведмедя і чотирьох драконих, що становитимуть твою ударну силу, і ти збираєшся викрасти те, чого ніколи не викрадали впродовж сотень років, а тоді ти дістанешся додому? Як? Я чекатиму на тебе у визначеному місці, а тоді підвезу тебе, куди скажеш, так? Авжеж, обов’язково. Ну що ж, уперед. Здається, такий план справді спрацює.
— Ти майже вгадала, — промовив Лука, — але я ще маю Койота, який допоможе відвернути від мене увагу.
— Зажди, чіко, — промовив Койот стривожено. — Зажди хвилинку. Хіба я тобі не казав, що гра змінилася? Пропозиція вже не діє.
— Послухай, — питав Лука, — а що роблять злодії, коли звучить сигнал Вогняної Тривоги?
— Ну, вони втікають. Цього не робили вже сотні років, а вони думають, що це їм удасться. Колись навіть того Титана… його ж схопили і прив’язали до скелі, а тоді старезний гриф почав дзьобати…
— Ти казав, що орел.
— А яка різниця, який був птах? Не сумнівайся, печіночку він добре дзьобав.
— Ну що ж, — сказав Лука рішуче, — втеча не допоможе, хіба що втікати туди, де найменше нас чекають. Отже, пролунав сигнал Вогняної Тривоги, і ми втікаємо туди, де нас найменше чекають?
Лишень Ніхтотато відповів на запитання Луки.
— До Вогню Життя, — сказав він. — до Серця Серця. До небезпеки. Правильно.
— Саме туди ми й вирушаємо.
7
Вогонь Життя
весь Світ Чарів перебував у стані підвищеної бойової готовності. Єгипетські божества, несамовиті скорпіоно і ягуаролюди, величезні одноокі циклопи, що пожирали людей, кентаври, що грою на сопілках принаджували подорожніх в ущелини, де потім їх збиралися ув’язнити між скелями, ассирійські скарбо-німфи із щирого золота й самоцвітів, які своїми дорогоцінними тілами могли легко спокусити злодіїв і заманити їх в отруйні мотузяні тенета; летючі грифони зі смертельними кігтями, нелетючі василіски, що люто дивилися вусібіч страхітливими очима, валькірії на конях-хмарах високо в небі, мінотаври з бичачими головами, повзучі жінки-гадюки; величезні птахи Рух — ще більші, ніж той, якого Синдбад Моряк приніс до гнізда — злетіли по тривозі й безперервно шугали над землею, полюючи на порушників спокою. У Круглому Морі після сигналу тривоги з води повилазили всі сирени й співали солодких пісень, віщуючи загибель зловмисникам. Неймовірно великі створіння, завбільшки з острови — кракени, заратани й потворні скати — нерухомо лежали на морській поверхні; якби який зловмисник трохи забарився, відпочиваючи на спині однієї з таких бестій, то вона б одразу пірнула й утопила б його або, ще гірше, повернулась би до нього пащею з гострими трикутними зубами і проковтнула б його, гарненько пошматувавши. Але найбільшого жаху наганяв велетенський глибоководний Черв’як-Дноїдець, який був сліпий і тепер, піднявшись з мовчазних глибин, ревів, погрожуючи зжерти всіх негідників, що спровокували сигнал Вогняної Тривоги і порушили його двотисячилітній сон.
Серед безладу у Світі Чарів постали у всій своїй величі боги Вогню, що стали на захист Вібґйору — Єдиного Мосту до Серця Серця — райдуги, що з’єднувала роз’єднане Море й дозволяла ступати на землю Аалімів лише привілейованим особам. Аматерасу, японська богиня сонця, також вилізла зі своєї печери, де вона вже два міленіуми сердилася на свого брата — бога бурі, і стояла тепер, тримаючи в руці чарівний меч Касанагі, а промені сонця списами вилітали з її голови назовні. Біля неї також стояло вогняне дитя Каґутсуші, що своїм вогняним народженням убило Ізанамі Божественну, себто свою матір. Також стояв Сартр з вогняним мечем, а недалечко його приятелька Сімара, також із смертоносним вогняним мечем. Ірландський Бел. Полінезійська богиня Магуйка з вогняними нігтями. І кульгавий Гефест, коваль Олімпу, зі своїм римським побратимом-двійником Вулканом. А ще Інті з племені Інків — Сонце з Людським Обличчям і кровожерливий Танатіуг з племені Ацтеків — колишній Правитель П’ятого Світу, в жертву якому кожного року приносили по двадцять тисяч людей. А над ними, гей би на височезній колоні, піднісся у небо зі своєю могутньою зброєю напоготові, себто сонячними дисками, сокологоловий єгипетський бог Ра й пронизливими пташиними очима шукав злодіїв, а на його плечі сидів птах Бену, така собі сіра чапля, або єгипетський фенікс. Усі ці найбільші колоси сторожили Міст із захмареними чолами й вбивчим блиском в очах.
Мешканці Чарівного Серця вільно гасали Мостом в обох напрямках, безперестанку полюючи; стало зрозумілим, що зловмисникам за таких заходів безпеки не вдасться прошмигнути повз соколині очі бога Ра. Тож Луці, який сховався зі своїми приятелями в кущах рододендрону, здавалося, що чагарник рідшає і робиться дедалі менш надійною схованкою. Серце калатало дуже швидко. Обстановка ставала вочевидь загрозливою.
— Добре, що екс-боги, — почала Сорая заспокійливо, — застрягли у своїх минулих історіях. Думаю, Вогняний Жук, доповідаючи Аалімам, сказав: хлопчак, собака й ведмідь, але після сигналу Вогняної Тривоги всі почали шукати Звичайних Підозрюваних.
— А хто такі Звичайні Підозрювані? — хотів знати Лука. Він перейшов на шепіт і йому хотілося, аби Сорая також стишила свій голос.
— Ну, це колишні викрадачі Вогню за часів тих богів і в тих місцях, де ці боги колись були богами, — сказала Сорая, махнувши рукою в повітрі. — Ти ж бо розумієш. Чи… — засумнівалася вона, вертаючись до своєї старої манери говорити, — може, й не знаєш. Може, й тато не приділяв твоєму навчанню належної уваги. А може, він і сам не знав. — А тоді зауваживши невдоволений вираз обличчя Луки, вона пом’якшила голос і стала лагіднішою. — Алґонкинські індіанці мали Кролика для викрадення Вогню, — сказала вона, — а про Койота ти вже знаєш. Бобер і Нанабожо, що міг поставати в різних подобах, зробили те саме для інших племен. Скажімо, до невдалої спроби вдався Опосум, але Бабуся-Павук все ж таки викрала Вогонь для племені Черокі в глиняній урні, — тут Сорая зробила паузу. — Щось схоже тобі також знадобиться.