Выбрать главу

— Щоби це виглядало, як смерть через рану, — використав запинку Шиллінга Рейневан. — Поранення в бою або з необережності. Щоб ніяк не можна було пов'язати смерть з отрутою. Раптова смерть завжди викликає підозру в отруєнні, негайно проводиться слідство, і по ниточці до клубочка отруювача врешті-решт знайдуть. А при отруті, про яку йдеться, нема жодних симптомів, отруєна жертва нічого не відчуває і не підозрює. Поки…

— Поки не буде поранена залізом, — перехопив ренегат. — Або сталлю. Нічим більше. Смерть — неминуча. Вони називали цю отруту «Дукс».

— Dux omnium homicidarum[47]. замислено підтвердив Рейневан. — А також Mors per ferro[48]. Уривки заклинань, які вживаються під час приготування. Тому Гвідо Бонатті у своїх записках вживає назву «Перферро», і так само подає «Picatrix»… У латинському перекладі, бо в оригіналі к'ад'улу а'мар аль-хаджджа, що означає… Не пам'ятаю, що це означає.

— Нічого, — підключився Горн. — Бо мені зовсім не цікаво. Рейневане, достойний магу, то ти підтверджуєш, що така отрута існує? І що вона діє саме так, як тут було сказано?

— Я підтверджую те, що пишуть деякі джерела, — Рейневан охолов, подивився Шиллінгові в очі. — Але не омину і того, що пишуть інші. Згідно з цими джерелами, для приготування Перферро необхідна так звана Чорна Тинктура..

— Саме так, саме так, ви цілком маєте рацію, пане Беляу, — поспішно підтвердив Шиллінг. — Я чув, як Грелленорт і Скірфірт балакали про це.

— Легендарну Чорну Тинктуру, — вів далі Рейневан, не відводячи погляду, — можна отримати тільки шляхом трансмутації металу під назвою chalybs alumen, яким керує Восьма Планета. Проблема в тому, що, на думку багатьох учених, згаданий метал теж існує тільки в легендах. І не треба бути вченим, щоби знати, що планет тільки сім.

— Планет вісім. — жваво заперечив ренегат. — Це я також підслухав. Восьма планета називається Посейдон, про її існування Грелленорт дізнався нібито від самого Диявола.

— Облишмо, — знову втрутився Горн, — на якийсь час Диявола. І Птолемея. Не виходь з ролі, Шиллінг. Я допитую, ти — допитуваний. А месер Рейневан тільки що процитував авторитетів, які дещо заперечують твої свідчення. Які змушують зарахувати твої свідчення до легенд. І казок. Попереджаю: якщо ти розповідатимеш мені казки, це може мати для тебе погані наслідки.

— Пане Горн, — Бруно Шиллінг миттю позбувся догідливості. — Авторитети нехай собі будуть авторитетами, нехай собі Птолемей нараховує стільки планет, скільки захоче. А я вам кажу, що я волоцюг по гостинцях ловив, жебраків та інших заброд, і привозив їх у Сенсенберг, Грелленортові та Скірфірові для експериментів. Бачив, як їм давали отруту. Дивився, як їх пізніше калічили залізом, на власні очі бачив, як під впливом заліза отрута починала діяти…

— І як, — перебив Рейневан, — вона діяла? Які були симптоми?

— У тім-то й річ, що різні. Це і є перевага цієї отрути — що її не так-то легко виявити за симптомами, бо вони оманливі. Одні з отруєних, перш ніж померти, кидалися, інші тряслися, ще інші кричали, що їх у голові пече і в животі, а вмирали такі скоцюрблені, що аж мороз попід шкірою йшов. А деякі просто собі засинали і вмирали вві сні. Усміхнені.

Горн швидко глянув на Рейневана, промовисто стримавши його від реакції.

— Кому з наших, — він звернув погляд на Шиллінга, — дали цю отруту? Коли? В який спосіб?

— Цього я не знаю. У Сенсенберзі отруту лише виробляли, рештою займалися інші.

— Але людей для експериментів викрадали ви, Чорні Вершники. Коли вам наказали це робити? Доки це тривало?

— Ми почали… — Бруно Шиллінг кашлянув, витер лоба. — Ми розпочали викрадення зимою 1425 року, після Громничої[49]. І викрадали до Великодня. Потім уже не було наказу.

Урбан Горн довго мовчав, тарабанячи пальцями по столу.

Рейневан дивився на Шиллінга, не приховуючи того, що думає. Ренегат уникав його погляду.

* * *

Теплий вітер овівав їхні обличчя, коли вони стояли на мурах, дивлячись у напрямку, з якого він віяв, — а віяв він з півдня, з Одерських Вершин.

— Сьогодні вранці, - понуро сказав Горн, — я порізався, коли голився.

— Це нічого, — заспокоїв його Рейневан, хоча сам не був цілком спокійний. — Перферро вимагає глибшого пошкодження тканини, зараження кровообігу… Лімфа, розумієш, і взагалі…

— Ми всі, - Горн не став чекати, що там взагалі, - ми всі можемо носити це в собі. Я, ти…

— Ціллю замахів були гейтмани, важливі люди. Я не оцінюю себе аж так високо.

— Ти навдивовижу скромний. Шкода, що в твоєму голосі я чую мало переконаності. Цей Сміл Пульпан з находських Сиріток не належав до високопоставлених осіб; не пишаючись, я вважаю нас обох набагато важливішими. Але отруту найлегше подати під час застіль, а Пульпан напевне трапезував з важливими гейтманами. Я теж трапезував. Ти теж трапезував… Ну, але ти ж був поранений минулого року. І живий. А Шиллінг стверджував, що після 1425 року вже не труїли.

— Якраз цього він не стверджував. Він тільки казав, що в 1425 році перестали викрадати людей для експериментів. А в мене є доказ, що отруту давали і, найімовірніше, дають досі.

— Ти думаєш про Неплаха? Його вбила ця отрута, це очевидно. Але отруїти його могли раніше. Він ніколи не брав участі в битвах, могло минути чимало часу, перш ніж він поранився чимось залізним…

— Я думаю про Сміла Пульпана. Я був при тому, як його поранили у Франкенштейні, рік тому, залізний наконечник відірвав йому вухо. А помер він тиждень тому, коли я сталевим лезом розрізав карбункул.

— Гм, твоя правда, твоя правда. І це цілком підтверджує те, що ти підслухав у грангії цистерціанців. Єпископ і Грелленорт запланували замахи, Сміржицький подав їм цілі. Це було у вересні 1425 року. Через місяць, у жовтні, з арбалета поранили Яна Гвєзду, головного гейтмана Табора. Рана не виглядала небезпечною, але Гвєзда не вижив.

— Бо стріла мала залізний наконечник, а в крові Гвєзди вже було Перферро, — підтвердив Рейневан. — А невдовзі після цього, в листопаді, наступник Гвєзди, Богуслав зі Швамберка, помер від,

здавалося б, так само нестрашного поранення. Так, Горне, я вже раніше підозрював, що Гвєзду і Швамберка прикінчили за допомогою чорної магії, а по тому, що зробив для мене явним Сміржицький, був уже впевнений. Але щоби настільки витончено…

— Професійно, — уточнив Урбан Горн. — Геніальний задум, професійне виконання, знання… І раз ми вже заговорили про знання… Рейневане?

— Що?

— Що-що. Ніби ти не знаєш. Протиотрута від цього є?

— Наскільки я знаю, нема. Якщо Перферро вже в кровообігу, усунути його звідти не можна.

— Ти сказав, наскільки ти знаєш. А може, є щось, чого ти не знаєш?

Рейневан відповів не зразу. Думав. Він не збирався розкривати це Горнові, але під час знайомства з празькими магами з аптеки «Під архангелом» він вживав препарати, що захищали від отрут, у тому числі такі, які давали цілковитий імунітет. Він не був упевнений, чи це стосувалося також і Перферро. І чи сам він узагалі ще мав хоч якийсь імунітет, не вживаючи препаратів більш ніж рік.

— Ну, — поквапив Горн. — Є протиотрута чи нема?

— Не виключаю, що є. Врешті-решт, прогрес відбувається безперервно.

— Отже, вся надія на прогрес, — Горн прикусив губу. — Принаймні в цій галузі, яка нас цікавить.

* * *

Замок Совинець стояв на скелястому гребені Низького Єсьоника вже сто років, сто років його гордий і грізний бергфрид здіймався над лісом і наганяв страху на околиці. Його збудували і перетворили на родову чатівню двоє братів, лицарів зі старого моравського роду Грутовиців, яких єпископ Оломоуца за воєнні заслуги обдарував леном у вигляді сіл Кршіжов і Гузова. Брати відтоді писалися «панами з Гузової», а на печаті мали щит із навскісними смугами. Побудувавши менш ніж за милю від Гузової замок, надали йому назву від сов, які у величезних кількостях гніздилися в навколишніх лісах. І писалися відтоді «панами де Айлбург». Однак німецька назва, попри моду, не прижилася, і бург так і залишився Совинцем. Теперішнім власником і господарем замку був лицар Павел із Совинця, прихильник вчення Гуса і союзник Табора. Де він перебував нині, у березні 1429 року, було невідомо. Тепер у Совинці господарював Урбан Горн, а над довколишньою місцевістю безроздільно панували бургмани.

вернуться

47

Князь усіх убивць (лат).

вернуться

48

Смерть від заліза (лат.).

вернуться

49

Те ж, що й Стрітення.