— Підійди, — важко висапав він, — раз просить.
Рейневан змахнув з очей піт і кров. Клусом під'їхав, підняв самопал і випалив лицареві прямо в лице. Цього було досить.
— Пардон! — один за другим кидали зброю лужичани. — Пардон! Здаємося!
— Важних не бити! — крикнув поранений Пршедбор з Погоржілок, хитаючись у сідлі. — В'язати їх! Викуп…
Він захлинувся, більше нічого не міг із себе видушити.
Ян Змрзлік виїхав клусом на горбок, зіскочив із заляпаного кров'ю коня. Витер кров з обличчя. Подивився на поле, на якому його триста кінних розгромили і змусили тікати чотири сотні відбірної лужицької кінноти. Став навколішки.
— Non nobis, — він склав руки, здійняв очі до неба. — Non nobis, sed nomini Tuo, Domine, da gloriam…{43}
Інші, побачивши це, теж почали опускатися на коліна. Рейневан спішився, похитнувся, схопився за стремено. Тоді нагнувся і виблював.
— Героєм бути непогано, — зауважив Самсон, важко дихаючи. — Якби ж то тільки не той страх. Як ти себе почуваєш, Рейнмаре?
Рейневан ригнув. Самсон не став перепитувати. Під'їхав Шарлей, теж спішився. Почекав, поки Рейневанові попустить.
— Veritas Dei vincit, — сказав він. — Сам не знаю як, але vincit. Сам не знаю, як так сталося, що на нас тут не чекало десять саксонських хоругв. Певно, таки й справді Боже втручання. Або хтось переплутав броди.
— Ні перше, ні друге, — відповів з похмурою міною Рейневан. — Рікса наздогнала і прикінчила Божичка. Погубивши цим самим Ютту, прирікши її на смерть…
Поруч Самсон крутив головою. Врешті-решт показав на переправу. На свиту, що наближалася.
У супроводі Кромешина, Кержського та інших гейтманів під'їжджав Прокоп Голий, одягнений у соболиний ковпак і плащ з вовчим коміром, накинутий на «тлустий кабат», як називали у Чехії стьобану і всіяну заклепками бригантину. Він усміхався і сяяв, оглядаючи побоїще. Зіскочив з коня, міцно обняв Яна Змрзліка.
— Non nobis, — скромно схилив голову пан на Орліку. — Не нам, а імені Божому ця слава… Люди мужньо билися… Жертовно… Та от хоч би й ці троє. Чимало полягло…
— Жертва не буде забута, — пообіцяв Прокоп. Він схвально усміхнувся, побачивши забризканого кров'ю Шарлея і все ще захеканого Самсона. Помітив Рейневана. Посерйознішав. Підійшов.
— Вибач, — сказав сухо. — Я мусив. Я не вірив у твою зраду, але на мене тиснули. Підозри треба було розвіяти. І ось вони розвіяні. Тут, під Кессерном, ми переправимося без втрат. А курфюрст Саксонії, ландграф Тюрінгії і бранденбуржці всією своєю потенцією стоять біля броду під Дорнау, за десять миль звідси, чекають на нас. А про переправу під Дорнау я сказав тільки йому.
Він показав. Рейневан побачив чоловіка, якого вели на поворозах між двома кіньми. Він його впізнав, хоча впізнати було важко. Той уже не мав обличчя, а тільки маску із запеченої крові. Це був особистий цирульник Прокопа. Знавець італійського мила.
— Голяр, — Прокоп глянув зі зневагою, — з нього теж не був найкращий. Зроби так, брате Кромешин, щоби він усе виказав. Про спільників, про контакти і так далі.
— Він уже все виказав.
— Не думаю. У нього ще й досі є, як я оце бачу, ноги. І він іще може на них стояти. Докладіть більше старання.
— Слухаюсь.
Прокоп скочив у сідло, розвернув коня, подивився в бік ріки, де тривала переправа Табора. П'ятсот кінних під командуван ням Мікулаша Сокола з Ламберка вже переправилися і вирушили забезпечувати оборону плацдарму. Тепер переправлялася артилерія. З вод Мульди один по одному виринали вози, котрі везли розібрані пращі, тобто требуше і бліди[127], а також гармати різноманітних форм та калібрів. Новочасні фоглери з казенним заряджанням на дерев'яних домкратах. Легкі шестифунтові бомбардели, витончені кулеврини і шланги. Середні бомбарди, що стріляли ядрами завбільшки з людську голову Насамкінець з води витягли три важкі гармати калібром п'ятдесят фунтів. Ці гармати проповідники охрестили назвами «Свобода», «Рівність», «Братерство», але артилеристи поміж собою називали їх «Каспер», «Мельхіор» і «Балтазар».
— Я бачу, кредитом від Фуггерів добре розпорядилися, — пробурмотів Шарлей, поглядом фахівця розглядаючи гармати. — Тепер я знаю, навіщо я руйнував ті копальні під Марієнбергом і Фрейталем…
— Тихіше про це. Прокоп дивиться.
— Рейневане, — director operationum Thaboritarum зацікавився ними знову. — Ти, я бачу, не тільки успішно лікуєш, б'єшся теж мужньо. Ти заслужив на відзнаку. Кажи, чим я можу тебе нагородити. Або принаймні вдовольнити.
— Як завжди, — безцеремонно втрутився Шарлей. — Як під Коліном два роки тому. Відпусти нас із армії, гейтмане. У приватних інтересах, природно. Ми маємо залагодити одну приватну справу, життєво важливу. Залагодимо її — і повернемося, щоб виконувати обов'язки перед Богом і вітчизною.
— Непатріотично, — насупився Прокоп, — звучать твої слова, брате Шарлею.
— Патріотизм на словах, — відпарирував демерит, — це прикриття для негідників і нечестивців.
Прокоп Голий відвернувся. Він дивився на ріку, в якій кінний Отік з Ложі підганяв на переправі таборитських їздових. Потім спрямував коня у бік гостинця.
— Bene, — коротко кинув, перш ніж від'їхати. — Маєте вашу відпустку.
Табор просто з переправи йшов на позиції, шикувався в лави, прикриті з флангів павезниками. З боку броду зі співом марширувала піхота, цінники і стрільці. Jezu Kriste, stedry kneze s Otcem, Duchem jeden Boze, tvoje stedrost nase zbozi Kyrieleison!
— Котрогось дня, — непомітно наблизившись, озвалася за спиною Рейневана Рікса Картафіла де Фонсека, — котрогось дня і мене про це запитають. Чим тебе винагородити, запитають, за зусилля і самопожертву? Служиш, скажуть, вірно, нічого не просиш, ні почестей, ні нагород. Проси, скажуть, — і що попросиш, буде тобі дано. І я вже маю підготовану відповідь, знаєш? Хочу, скажу я їм, до кінця життя носити тільки жіночі сукні. Хочу бачити вогонь тільки в кухонному вогнищі та боятися тільки того, що хала спечеться із закальцем. Хочу чоловіка, порядного єврея, багатим вдівцям надається перевага. Ось як я відповім, коли запитають.
— Ти вбила Божичка.
— Не зуміла. Мені не вдалося його наздогнати.
— Тоді яким чудом…
— …гуситам вдалася переправа, бо армія Фрідріха стоїть не тут, а під Дорнау? Це ти мені скажи.
Ту jsi prolil svou krev pro nas z vecne smrti vykoupil nas, odpustiz nam nase viny Kyrieleison!
— Рейневане.
— Слухаю.
— Я була на тебе страшенно зла.
— Я знаю.
— Якби Божичко… Якби саксонці дізналися справжнє місце переправи, якби розбили Прокопа біля ріки, якби дійшло до різні… У першому пориві я хотіла тебе вбити. А якщо не вбити, то принаймні суворо покарати. Вирішила затаїти…
— Затаїти що? Ріксо!
— Я не наздогнала Божичка. Після того удару в мене були запаморочення, я блювала… А паскудник знає транслокаційні чари, вміє переноситися в просторі. Він вислизнув від мене без особливих зусиль. Єдине, що мені вдалося перехопити, це його повідомлення для тебе. Твою, як я гадала, зрадницьку плату. Юдині срібляники… Я вирішила тебе покарати. Тим, що затаю…
— Говори!
— Твоя Ютта в Кроншвіці. У монастирі домініканок.
Сонце зайшло. І підпалило обрій золотаво-вогнистим багрянцем.
Із настанням сутінків форсування Мульди довелося перервати. Цієї ночі боялися. На лівому березі була лише половина армії, десять тисяч чоловік і півтисячі возів.
Коли настала ніч, небо на північному заході зажевріло червоною загравою. Фрідріх II Веттин, курфюрст Саксонії, палив передмістя Лейпцига. Щоби гусити не скористалися ними під час облоги міста.
Це була єдина діяльність, на яку спромігся курфюрст. Перш ніж поспішно відступити з армією на північ.
Наступного дня, восьмого січня, переправилася решта Прокопової армії. Польові війська Сиріток, п'ять тисяч збройних під командуванням їри з Ржечиці та міські контингенти Сиріток, очолювані Яном Краловцем. Пражани Зигмунта Манди з Котенчиць. І, нарешті, ар'єргард, кінні дружини чеської шляхти, що підтримувала гуситів. Загалом півтори тисячі коней і понад вісім тисяч піхоти з возами.
127
Требуше (фр. trebuchet) і бліда (нім. Blidę) — різні назви загалом однотипних метальних машин типу баробалісти, що метали каміння та інші снаряди, використовуючи принцип важеля та потенційну енергію важкої противаги.