Та й взагалі в цій історії надто багато збігів! Народитися 9 ава, походити від царя Давида, з дитинства володіти фантастичними обдаруваннями, бачити й чути все, що недоступне смертним. Залишатися незайманим до тридцяти семи літ, аби потім взяти шлюб з єдиною, призначеною йому жінкою сумнівної репутації. Натяк на це є в книзі Осії: Машіах, щоб спокутувати гріхи єврейської блудниці, повинен прийти на її ложе чистим, таким чином змивши нечистоти не лише з однієї занапащеної жінки, а й з цілого людства. А цей шлюб з Сарою хіба не здійснення пророцтв Осії?
У давніх рукописах, пригадав він, написано, що Машіах прийде непомітно, і багато хто не повірить йому!
Нехемія злякався цієї думки й поквапився позбутися її як мани.
Ні, ні, цього бути не може! Ні, ні, Шабтай не Машіах! Він розумний честолюбець, що з’явився саме тоді, коли на нього чекали! Чаклун, якому допомагали духи темряви, викликані заклинаннями з найспекотніших закутків пекла! Вдатний містик, що знає, за які ниточки смикати розгублених євреїв, щоб змусити їх повірити у своє високе призначення! Тому, подумав раббі Нехемія, Шабтай Цві чинив дивні речі — відзначав весняні свята восени, а осінні переносив на весну, скасував піст і жалобу 9 ава, говорив алегоріями, неясно, заплутуючи й без того складні речі.
Але тоді чому Давид Алеві визнав Шабтая?! Чи було це єдиною помилкою, маленькою брудною плямкою на білому крилі чи дід спеціально перевіряв онука?! Це завдавало Коенові нестерпного болю.
Навіть його син Мендель часом задавав питання про Шабтая Цві, і з обережних формулювань яких він здогадувався, що той не поспішає погоджуватися з різкими характеристиками батька. Серед багатих львівських євреїв — не слід забувати й про це — залишались таємні послідовники Шабтая, що приїхали здебільшого з Кракова та Варшави.
Їхнім лідером вважався краківський майстер по сріблу Лейба на прізвисько Хемдас Цві[13], що не раз зустрічався особисто з авантурником у Стамбулі й приїжджав до Львова проповідувати сабатіанство доволі часто.
Зупинявся він чомусь не у ґетто, а в християнській частині міста й звідти чинив капості. Напевно, Хемдас мав покровителя, бо за проживання поза єврейським кварталом його могли суворо покарати. Був ще якийсь скандаліст, Щуролов, що заробляв собі на прожиття винищенням щурів, низенький, шорсткий на язик фанатичний чоловічок, завжди готовий відбити напад. Справжнього імені його ніхто не знав, називали то Матіель, то Мойше, та й з паперами у нього було не все гаразд, вештався від міста до міста, наче якийсь циган.
Допомагала їм варшавська компанія перекупників, що нажила капітали на обдурених співплемінниках, які поквапно розпродали майно й відпливли до Палестини. Не привертаючи до себе уваги, вони не виказували прихильності до свого скинутого спокусника, але шукали спосіб відродити єресь, бентежачи тих, хто мав сумніви, при кожній зручній нагоді.
Коли Нехемія запалював свічку в дні пам’яті свого незабутнього діда, декілька його учнів полюбляли заводити мову, буцімто Давиду Алеві судилось дожити до приходу Машіаха й залишити сей світ цілком спокійним щодо майбутнього єврейського народу. Коен зазвичай мовчав, показуючи, що не бачить сенсу в тому, щоб витрачати силу на переконання затятих єретиків.
Не звертав він уваги й на розповсюдження поміж малограмотного люду каббалістичних амулетів, написи на яких зашифровували сакральне ім’я Шабтая Цві — Амірах, на кустарні шестикутні зірочки, які ще п’ятнадцять років тому траплялися рідко, а тут раптом увійшли[14] в моду.
Раббі Нехемія обернувся. Поруч з ним молився шойхет Гіршель, рудий здоровило з отих, що у них сила в кулаках, зате розуму як кіт наплакав, від якого недавно втекла наречена. На товстому пальці Гіршеля красувалась каблучка з літерами, що позначають числа Шабтая Цві: 814-13-67. Гематрія у них була така сама, як і в слова «ахава» — любов, що привабило покинутого нареченого в надії знайти нову дівчину. Ці перстені продавались як амулети для закоханих. Раббі ще траплялись амулети з набором літер — дві «бейт» і два «алефи» підряд одна за одною. Алеф він розшифровував як «тав», а «бет» — як «шин», якщо перевести першу літеру в останню, а другу в передостанню, то виходить скорочене написання імені Шабтай. Він так підписувався: шин і тав, гачкувато, недбало…