— Будемо вірити, що володіння султана прикрасяться ще одним левиним містом, — зітхнув Леві, — а мені час працювати. Бачите, дама прийшла…
Якщо Львів стане турецьким, Леві впаде султанові до ніг, благаючи в нього перевести Шабтая Цві з Ульчина в це місто. Він готовий заради цього піти на будь-яку жертву, навіть стати євнухом, заручником благонадійності брата, пильнувати спокій султанського гарему. Тоді… тоді все почнеться заново.
Але чи можна переграти битву? Чи вистачить у Шабтая сил знову вступити у важку боротьбу?! Леві не знав, до чого готуватися. Перемога турків означала нове життя, другу і, напевно, останню спробу Шабтая Цві змінити все, що йому не подобалось. Дервішський орден Бекташі, — міркував Леві, цілковито на боці Шабтая. Дервіші прийдуть в Галичину з турками, щоби тихо сіяти сім’я свого вчення, що бере свій початок від найсокровеннішого «Тарікату Ібрахімі»[26]. Перебираючи агатову вервицю, Шабтай разом з ними стане мелодійно наспівувати «Теілім» на рідному івриті, й жоден Фазил Ахмед-паша Кепрюлю не зможе цьому завадити.
— Це ж Львів, Шабті, — скаже йому Леві, — твоє місто. Тут можливе все! Дервіш в кумедній шапці з облямівкою з лисячого хутра та маленьким лисячим хвостиком, що декламує «Теілім» як речитатив Корану, нікого не здивує. Навіть якщо Шабтай буде жити по паперах, виданих на ім’я… гм, кого? Ну, наприклад, православного русина Оленя — так, здається, перекладається прізвище Цві?!
Невже Мендель, світла голова, не жартував, обіцяючи в такому випадку справжню «авів ярок» — відродження авраамічної єдності, про яку невиразно натякається в каббалістичних рукописах Езри д’Альби?!
На словах «авів ярок» — зелена весна — Леві осінило.
— Ялла! — закричав він, — але ж у мене в кишені ключ від Коенової бібліотеки! Трохи поторгую й побіжу відкривати, поки раббі студіює Талмуд у синагозі Нахмановичів. Заберу трактат «Ец даат» і незакінчену чернетку «Пардес римонім», загорну в таліт, відішлю Шабтаю через вірменських купців. Вони доставлять усе, що забажаєш, навіть у таку глуху діру, як орлина країна Албанія.
Нехемія Коен скрізь шукав свого сина Менделя, і не міг знайти.
— Де ж він? — турбувався батько. — У таку пізню пору?!
Леві Михаель Цві впевненою ходою переможця поспішав до будинку Коена.
Він уже наблизився до дверей, піднявши руку, щоб ударити в дзвіночок, і тут Леві наздогнав Коен.
— Де мій син! Відповідай! — Нехемія схопив Леві за тюрбан і почав душити.
Не сумнівався — це його рук справа. Старий важкий рабин дійсно міг задушити Леві, однак тому вдалося вирватися.
— З Менделем твоїм усе гаразд, — тихо відповів Леві, — він у костелі єзуїтів готується прийняти святе хрещення. За римо-католицьким обрядом, — навіщось додав.
Раббі Нехемія Коен пополотнів.
— Що ти сказав, мерзотнику? Що ти вигадуєш?
— Я нічого не вигадую, раббі, — сказав Леві, дивлячись в очі Нехемії, розширені від жаху й страху. — Се правда. Мендель у патера Несвіцького. Якщо бажаєте його побачити, віддайте рукописи д’Альби.
— Негідник! — Коен уже сичав, заледве розуміючи, що Леві може його обманювати.
— Це ви негідник, раббі, — сказав Леві, трохи подумавши. — Ви знали, що Шабтай Цві народжений для великих звершень, а проте завжди мітили на його місце. Ви теж прагнули бути Машіахом. Не спали по ночах, гадаючи, як би його позбутися.
— Це неправда! — закричав Коен.
— Раз зачепило, виходить, правда! — розлютився Леві. — Хто підкинув Шабтаю молоду білу коброчку по дорозі в Салоніки?! Можете не зізнаватися, я знаю, що се була ваша витівка! Коброчку в плетеній посудині з кришкою ви купили в індусів, поглиначів вогню, і переправили до Туреччини, щоб один досвідчений убивця поклав її моєму братові на шию, коли той спатиме! Але ви забули, раббі, що перевернене «Машіах» читається «нахаш», змій, тому Шабтаю ніякі змії не страшні. Коброчка затишно сповзла йому на живіт, згорнулася клубочком і мирно проспала до ранку, а потім поповзла по своїх кобрячих справах у зарості ялівцю. Це вас не зупинило! Через кілька років ви підло скористалися з нагоди, щоб знищити мого брата.
Зіниці Леві звузилися, немов у дикої кішки.
— Шабтай Цві виявився розумнішим — він вибрав життя, а не смерть. Ви вже потирали руки чекаючи страти, а отут така несподіванка! Побачивши мене на площі Ринок, злякалися, що стану мстити. Якби ви віддали мені рукописи самі, я б не став відводити Менделя до єзуїтів. Поважний раббі не залишив вибору бідному туркові!
26
«Шлях Ібрагіма/Авраама» — езотеричний орден юдейсько-мусульманського характеру. До нього належали, згідно сумнівних відомостей, Шабтай Цві та Якуб Франк, а також чимало інших відомих людей. Існує досі.