— Я давно вибачив вас, раббі, — відповів Леві.
Леві отримав усі рукописи Езри д’Альби — і «Ец даат»[28] і «Пардес римонім»[29]*, і навіть ті, про існування яких чув уперше.
Усе це, акуратно загорнувши в таліт, він відніс на Вірменську вулицю. Там сидів старий купець Ованес, що відправляв пакунки з купецькими караванами. Маленьке приміщення під вивіскою «Міжнародна вірменська достава» було завалено майже під стелю тюками, ящиками й коробками.
— До Стамбулу? — звичним голосом запитав Ованес у Леві, скоса зиркнувши на його тюрбан.
— Трішки далі, в Албанію, — відповів той.
— Адреса? — Ованес вийняв закладене за вухо перо й вмочив його в чорнило.
— Ульчин, двір Балшіга, для Азіз Мухаммеда Цві.
— Двір Балшіга не знаю, — заперечив вірменин, — це де? Південніше мечеті холостяків?
— Ні, це в’язниця, — зізнався Леві. — Кам’яна вежа.
— У місця ув’язнення відправлення дорожче, — попередив його вірменин.
— Нічого, я заплачу, — посміхнувся Леві й виклав мішечок золотих монет.
Вірменин перелічив монети, поклав їх назад, додавши: через місяць, не турбуйтеся, доставимо цілим та неушкодженим.
Леві не знав, що Шабтай Цві помре за день до того, як отримає трактати д’Альби, тому що в Бесараббії вибухнуть бої з турками й купецький караван піде в обхід, застрягне на Балканах. Тюки з посилками пролежать усе літо в кошарі серба Миленовіча, захованими в купах стриженої вовни. Замість місяця посилка блукатиме майже рік. Але вірменські купці в цьому анітрохи не винні.
Усе у владі Аллаха, і вірменська служба доставки теж.
23. Леві освідчується пані Сабіні. Львів, 1675 рік
Ця розмова мала відбутися ще раніше, але облога Високого Замка перенесла її на осінь. Саме тоді, коли зелені листки дикого плюща на Кальварії стали бордовими й випустили дрібні отруйні грона ягід, туди прийшли Леві й Сабіна. Шкідливий львівський змій поворізник, кістяк побратима якого ледь не коштував їм життя, поквапився відповзти убік.
Зараз не час заважати закоханим, — вирішив він і сховався в затишну ямку. Птахи раптово перестали співати, коли, піднімаючи поділ довгої шовкової сукні, пані Сабіна з роду П’ястів сходила на Кальварію.
Леві Михаель Цві вже чекав на неї.
— Осман-бею! — сказала Сабіна. — Погляньте, який вид на Львів!
— Так, вид чудовий, — посміхнувся Леві. — Але ви ще краща, моя ясновельможна.
Сабіна зітхнула.
— Пам’ятаєте? Ви обіцяли мені розкрити таємницю?
— Пам’ятаю. Але спочатку я скажу, що давно й безнадійно кохаю вас, пані Сабіно. Ніколи ще мені не доводилося зустрічати такої чарівної шляхтянки. І дуже шкода, що нам не призначено бути разом, — додав Леві.
— Але… я теж кохаю вас, Осман-бею!
— Я не Осман-бей. Мене звати Леві Михаель Цві.
— Цві?! — пані Сабіна дуже здивувалася. — Ви родич того самого Шабтая Цві?!
— Так, пані. Наші батьки — рідні брати. А по одній лінії родина Цві перетинається із царем Давидом. Якщо кого й ставити на єрусалимський престол, то крім мене й Шабтая нікого не знайдете. Ми одні такі залишилися, усіх інших хлопчиків з роду Давида вбив вилупок Ірод, син раба й до того ж ґой. Ви, напевно, пригадуєте цю сумну історію?
— Пригадую, — відповіла Сабіна. — Але чому ви називаєте себе турком?
— Важко сказати, — зніяковів Леві. — Ви часто говорите, що можете претендувати на польську корону? Соромитеся цього?
— Іноді, — зізналася польська аристократка, — важко відчувати свою обраність. Усі навколо плебеї, а ти — блакитна кров.
— От і я не люблю в цьому зізнаватися. Царство моє належить султанові, палац зруйнований, корону й ту переплавили. Яка вже з нас аристократія! — сказав Леві. — Турком, знаєте, простіше. Не почуваєш тягаря відповідальності. Давайте, краще я вас поцілую…
— Заждіть, — пані тонкою рукою відхилила голову Леві, що вже наближалась до її обличчя. — А як же бути нам? Хто нас обвінчає?!
— Ватикан не погодиться, — мовив Леві. — Я мусульманин, ви католичка. Років сто тому тут спалили вірменина і його коханку-польку. За незаконну пристрасть. А вони ж були християнами, тільки з різних церков! З тих пір мало що змінилось…
— Це правда. Єдиний вихід, — мовила Сабіна, — виїхати звідси. У мене є маєток під Кам’янцем, його захопили турки, і християнські закони там не діють. Поки що не діють. Якщо Собєському забагнеться відбити в турків і ті краї, то мною й тобою, Леві, займеться найсвятіша інквізиція.