Він дійшов до Арки Зорі й помалу повернув назад.
А коли доходив до площі Згоди, побачив поза Тюільрійським садом величезну чорну кулю, що швидко підіймалася вгору, потім трохи постояла на одному місці й почала плавно опадати вниз. «Ага, то це і є повітряна куля Жіфарда! — подумав Вокульський. — Шкода, що сьогодні я не маю часу!»
З площі він звернув у якусь вулицю, де по праву руку тягнувся сад, обгороджений чавунними штахетами і стовпами, на яких стояли вази, а по ліву — ряд кам’яних будинків з округлими дахами, з лісом цегляних і бляшаних коминів та з нескінченними балюстрадами… Йшов поволі і з тривогою думав, що вже після восьмигодинного перебування Париж починає йому обридати. «Як же так! — подумав він, — А виставка, а музеї, а повітряна куля?..»
Йдучи далі вулицею Ріволі, він десь о сьомій дійшов до площі, на якій височіла самотня, як палець, готична вежа, обсаджена деревами та обгороджена низькою чавунною оградою. Звідси знову розходилось у різні боки кілька вулиць. Вокульський відчув, що стомився, підкликав фіакр і через півгодини опинився в готелі, поминувши по дорозі знайомі вже ворота Сен-Дені.
Засідання з судновласниками та морськими інженерами затяглося до півночі, причому було випито чимало пляшок шампанського. Вокульський, якому доводилось виручати Сузіна в розмові та одночасно робити багато записів, аж тепер цілком заспокоївся. Він бадьоро піднявся до себе в помер і, не звертаючи уваги на докучливе дзеркало, ліг у ліжко й розгорнув вміщену в «Путівнику» карту Парижа.
— Нічого собі! — пробурмотів він. — Близько ста квадратних верстов площі, два мільйони населення, кілька тисяч вулиць і кільканадцять тисяч екіпажів загального користування!
Потім пробіг очима довгий список найвизначніших паризьких будівель, і йому стало соромно від думки, що він ніколи не зможе орієнтуватися в цьому місті. «Виставка… Собор Паризької матері божої… Центральний ринок… Площа Бастілії… Церква святої Магдалини…
Каналізаційні колектори…[107] Просто голова йде обертом!»
Він погасив свічку. На вулиці було тихо, в вікно лилося сіре світло ліхтарів, немов проціджене крізь хмари. Але у Вокульського шуміло й дзвеніло в вухах, а перед очима вставали то гладенькі, мов паркет, вулиці, то обгороджені залізними штахетами дерева, то велетенські будинки з тесаного каменю, то суцільний потік людей та екіпажів, які невідомо відкіля з’являлися й невідомо куди поспішали. Придивляючись до цих побіжних образів, він став засинати й подумав, що цей перший день в Парижі, однак, запам’ятається йому на все життя.
Потім йому снилось, що це море будинків, ліс статуй та нескінченні ряди дерев валяться на нього, а сам він спить у величезному склепі — самотній, спокійний і майже щасливий. Спить, ні про що не думає, ні про що не пам’ятає, і проспав би так вічність, аби… не ота краплина гіркоти, що лежить десь чи в ньому, чи коло нього, така крихітна, що її не добачить людське око, і така гірка, що могла б отруїти весь світ.
З того дня, коли Вокульський вперше поринув у паризьке життя, для нього почалося майже містичне існування. За винятком тих кількох годин, які він відсиджував на нарадах Сузіиа з кораблебудівниками, Вокульський був цілком вільний і використовував цей час на безладні прогулянки по місту. Він підряд за алфавітом вибирав у путівнику яку-небудь місцевість і їхав туди в відкритому екіпажі. Виходив нагору сходами, обходив навколо великі будівлі, спинявся перед найцікавішими експонатами і тим самим фіакром, найнятим на цілий день, переїжджав до іншого кварталу, також визначеного за алфавітом. А тому що його найбільше лякала бездіяльність, то вечорами він вивчав план міста, викреслював оглянуті вже пункти й робив нотатки.
Інколи в цих екскурсіях його супроводив Жюмар і водив у місця, не зазначені в путівниках: в торговельні склади, в квартири ремісників, в кімнати студентів, в кафе та ресторани на найглухіших вулицях. І аж там Вокульський знайомився з справжнім життям Парижа.
Під час цих мандрівок він вилазив на вежі: Сен-Жак, Собору Паризької катері божої і Пантеону, піднімався ліфтом на Трокадеро, спускався в каналізаційні колектори та в оздоблені людськими черепами катакомби, відвідав виставку, Лувр, музей Клюні, Булонський ліс і паризькі кладовища, кафе «Ротонду» і «Гран-Балькон», фонтани, школи й лікарні, Сорбонну, фехтувальні зали, торговельні ряди, консерваторію, різниці й театри, біржу, Липневу колону і храми. Всі ці видовища творили навколо нього хаос, якому цілком відповідав хаос в його душі.
107
Знаменита паризька каналізація близько 800 км завдовжки, що становила розгалужену сітку підземних коридорів і була на той час найвищим технічним досягненням в цій галузі.