— Звичайно, — підтвердив Вокульський, вже трохи заспокоївшись щодо суперника, «Такий не звабить панни Ізабелли».
Вони дійшли до кінця парку; за огорожею якого видно було ряд цегляних будинків.
— О, бачите, яка оригінальна жінка наша господиня! — мовив Охоцький, показуючи на будинки. — Бачите оті палаци? То все житла для слуг — кожне на чотири родини. А отой дім — притулок для наймитських дітей; там їх бавиться штук з тридцять, всі вмиті й причепурені, як паненята… А отой будинок, ніби дача, то притулок для старих, яких там зараз четверо; щоб не нудьгувати, вони перебирають та сортують волосінь на матраци для гостей.
Я тинявся по багатьох місцях нашої батьківщини і скрізь бачив, що слуги в панів живуть, як свині, їхні діти бабраються в болоті, як поросята. І коли я вперше потрапив сюди, то не повірив своїм очам. Мені здалося, що я опинився на острові Утопії[113] або відкрив сторінку нудного моралістичного роману, де, автор описує, якими повинні бути пани, але якими вони ніколи не будуть. Подобається мені ця бабуся. А якби ви побачили, яка в неї бібліотека, що вона читає! Я остовпів раз, коли вона попросила мене пояснити їй деякі положення теорії еволюції, якої вона не визнає тільки тому, що автор вважає боротьбу за існування основним законом природи.
В кінці алеї показалась панна Феліція.
— Що ж, ідемо, пане Юліане? — запитала вона Охоцького.
— Підемо, і пан Вокульський з нами.
— Га-а-а? — здивувалася дівчина.
— Ви не хочете, щоб я йшов? — спитав Вокульський.
— Будь ласка, але… я думала, вам буде приємніше в товаристві пані Вонсовської.
— Дорога панно Фельцю! — закричав Охоцький. — Тільки не удавайте з себе в’їдливої, бо з цього нічого не вийде.
Ображена панна пішла вперед до ставка, а Охоцький з Вокульським за нею. Вони вудили рибу до п’ятої вечора на самому осонні, а день був душний. Охоцький впіймав дводюймового пічкура, а панна Феліція обірвала на рукаві мереживо. З цього приводу в них виникла суперечка про те, що молоді панни не тямлять, як держати вудку, а чоловіки не можуть і хвилини всидіти без балачки.
Помирив їх тільки дзвінок, що скликав на обід.
По обіді барон пішов у свою кімнату (в ці години у нього завжди була мігрень), решта товариства мала зібратися в парку, в альтанці, де звичайно їли фрукти.
Вокульський прийшов туди через півгодини. Він гадав, що буде першим, проте застав уже всіх дам, яким Старський щось розказував. Він розлігся в березовому кріслі й говорив нудьгуючим тоном, недбало хльоскаючи себе хлистом по носку черевика:
— Якщо подружжя відіграли яку-небудь роль в історії, то це були шлюби не з любові, а з розрахунку. Що ми сьогодні знали б про Ядвігу[114] або про Марію Лещінську[115], якби ці жінки в свій час не наважились розумно вибрати собі чоловіка? Чим був би Стефан Баторій[116] або Наполеон І, якби вони не одружилися з впливовими жінками?
Здруження — надто серйозний акт, аби в ньому слухати тільки голосу серця. Це не поетичний зв’язок двох душ, а важлива подія, яка має великий вплив на багатьох людей і на багато справ. Якби я сьогодні одружився з покоївкою або навіть з гувернанткою, то завтра мене вже не прийняли б у моєму середовищі. Мене ніхто не спитає про температуру моїх почуттів, але кожен поцікавиться, на які доходи я житиму і кого я приведу в свою родину.
— Одна річ шлюб політичний, а друга річ шлюб задля грошей з нелюбом, — відповіла господиня, дивлячись в землю й тарабанячи пальцями по столі. — Це насильство над найсвятішими почуттями.
— Ой дорога бабусю, — відказав Старський, зітхнувши. — Добре говорити про свободу почуттів, маючи двадцять тисяч карбованців річного доходу. «Погані гроші! Паскудні гроші!» — кричать усі. Але чому ж то, починаючи від батрака й кінчаючи міністром, всі обмежують свою свободу обов’язковою працею? Задля чого моряк і гірник ризикують своїм життям? Звичайно, задля тих поганих грошей, бо погані гроші забезпечують людині свободу хоч на кілька годин на день, хоч на два місяці на рік, хоч на кілька років за ціле життя. Всі ми лицемірно гордуємо грішми, але кожен з нас знає, що це — добриво, на якому зростає особиста свобода, наука, мистецтво, навіть ідеальна любов. Кінець кінцем, де народилась любов рицарів і трубадурів? Безумовно, не серед шевців та ковалів, і навіть не серед лікарів та адвокатів. Її викохали заможні класи, які створили жінку з ніжною шкірою й білими руками, народили мужчину з широким дозвіллям, аби він мав достатньо часу божествити жінку. Та ось серед нас є представник дійових людей, пан Вокульський, котрий, як каже бабуся, не раз довів свій героїзм ділом. Що спонукало його до небезпек? Звичайно, гроші, які тепер в його руках перетворились на могутню силу…
113
Острів Утопія — ідеальна країна, описана в книжці англійського письменника Томаса Мора (1478–1535).
114
Ядвіга (1371–1399) — королева Польщі з 1382 року, яка на вимогу феодалів Малої Польщі вийшла заміж за великого князя литовського Ягайла, що став королем об’єднаних країн — Польщі і Литви.
115
Марія Лещінська (1703–1768) — дочка польського короля Станіслава Лещінського, дружина французького короля Людовіка XV.
116
Стефан Баторій — семиградський князь, який в 1576 році одружився з князівною Анною Ягеллонкою і став польським королем.