— Дорогий Генріку, не зважай особливо на дрібні причіпки, бо ми тут по-товариському всі один до одного чіпляємось. Але кажу тобі: якщо ти коли-небудь і залишиш цей магазин, то хіба що разом зі мною.
Становище Шлангбаума визначилось одразу: тепер швидше що-небудь скажуть (навіть ущипливе) мені, аніж йому. Але хіба винайдено якийсь засіб проти недомовок, гримас та косих поглядів?.. А все це отруює бідоласі життя, і він мені де раз каже, зітхаючи:
— Ах, якби я не боявся, що мої діти виростуть нещасними євреями, одразу втік би на Налевки…
— А чого б вам, пане Генріку, просто не вихреститись?
— Я міг би зробити це кілька років тому, але не тепер.
Тепер я зрозумів, що, як єврей, я ненависний тільки християнам, а як вихрест — став би противним і християнам, і євреям. А з кимось же треба жити. Зрештою, я маю п’ятеро дітей і багатого батька, від якого одержу спадщину…
Цікава річ. Батько Шлангбаума — лихвар, а син, щоб не взяти від нього ні копійки, тиняється по магазинах продавцем.
Часто говорив я про нього віч-на-віч з Ліссцьким.
— За що ви його переслідуєте? — питав я. — Адже вдома він додержує християнських звичаїв, навіть влаштовує своїм дітям ялинку…
— Бо вважає, — відповів Лісецький, — що корисніше їсти мацу з ковбасою, аніж без ковбаси.
— Він був у Сибіру, ризикував…
— Для гешефту… Для гешефту він називався Шланговським, а тепер, коли у його батька об’явилась астма, він знову став називатися Шлангбаумом.
— Ви ж самі знущалися з нього, що він вбирається в чуже пір’я, от він і повернувся до старого прізвища.
— За яке по смерті батька одержить тисяч зо сто, — відповів Лісецький.
Tcnep і я здвигнув плечима й замовк. Погано називатись ПІлангбаумом — погано й Шланговським; погано бути євреєм — погано й вихрестом… Ніч заходить, ніч, коли все здається сірим і підозрілим!..
А від усього цього терпить і Стах. Він не тільки взяв на роботу Шлангбаума, а й дає товари єврейським купцям, до того ж прийняв кількох до своєї торговельної спілки.
Наші кричать і погрожують, та він не з тих, кого можна злякати: затявся й не поступається, хоч на вогні його печи.
Господи милостивий, чим то воно все скінчиться?..
Але заждіть! Я все ухиляюся від теми, через те забув про деякі важливі події. Маю на увазі Мрачевського, який з певного часу або ненароком плутає мої плани, або свідомо вводить в оману.
Цього молодика у нас звільнили за те, що він в присутності Вокульського наговорив трохи зайвого на соціалістів.
Проте Стах дав себе умовити і після великодня послав Мрачевського в Москву й навіть підвищив йому плату.
Не один вечір думав я про те, що означає ця поїздка, а правдивіше — заслання.
Та коли через три тижні Мрачевський приїхав відтіля до нас забирати товари, я одразу зрозумів Стахові плани.
Зовні Мрачевський майже не змінився: такий самий балакучий, гарний, хіба що трохи зблід. Москва, каже, йому сподобалась, а надто тамтешні жінки, які мають більше жвавості й вогню, а менше забобонів, ніж наші. Я теж, коли був молодим, то вважав, що у жінок було менше забобонів, ніж тепер.
Але все це — тільки вступ. Головне те, що Мрачевський привіз з собою трьох дуже підозрілих суб’єктів, яких називає «прикащиками», і — цілу пачку якихось брошур. Ті «прикащики» нібито мали з чимось там ознайомитись у нашому магазині, але робили це так дивно, що ніхто їх у нас і не бачив. Цілі дні вони десь тинялися, і я міг би заприсягтися, що готували у нас грунт для якоїсь революції.
Але помітивши, що я за ними пильно стежу, вони щоразу, з’явившись у магазині, удавали з себе сильно п’яних, а зі мною розмовляли виключно про жінок, і всупереч Мрачевському твердили, що польки — «сама прелесть», тільки дуже схожі на єврейок.
Я удавав, ніби вірю всьому, що вони говорять, але з допомогою хитрих запитань переконався, що найбільш відомі їм квартали — коло Цитаделі[65]. Ото там у них і були справи. А що мої припущення не були безпідставні, свідчить той факт, що ті «прикащики» навіть звернули на себе увагу поліції. Протягом десятьох днів їх — ні більше, ні менше — тричі забирали в участок. Але, мабуть, у них якісь великі зв’язки, бо їх щоразу випускали.
Коли я повідомив Вокульського про свої підозріння щодо «прикащиків», він тільки усміхнувся й відповів:
— Ще й не таке буде…
З цього я роблю висновок, що Стах мусить бути міцно зв’язаний з нігілістами.
Але уявіть собі моє здивування, коли, запросивши якось до себе на чашку чаю Клейна і Мрачевського, я впевнився, що Мрачевський ще запекліший соціаліст, ніж Клейн… Той Мрачевський, котрий за наговори на соціалістів втратив у нас посаду!.. Від здивування я цілий вечір не міг сказати й слова; Клейн нишком радів, а Мрачевський говорив за всіх.
65
Цитадель — в тодішній Варшаві тюрма, в одному з корпусів якої було місце ув’язнення політичних «злочинців». В районі Цитаделі також містились будинки розпусти.