Відколи живу на світі, не чув нічого подібного. Цей жовторотий доводить, посилаючись на думку нібито дуже розумних людей, що всі капіталісти — злодії, що земля має належати тим, хто її обробляє, що фабрики, шахти й машини повинні стати громадською власністю, що зовсім нема бога й душі, яку вигадали ксьондзи, щоб видурювати у людей десятину[66]. Далі він говорив, що коли вони зроблять революцію (цебто він з трьома «прикащиками»), то всі працюватимуть лише по вісім годин, а решту часу будуть розважатися, до того ж кожен матиме на старість пенсію і безплатний похорон. Закінчив віті тим, що аж тоді настане рай на землі, коли все буде спільне: земля, будинки, машини і навіть жінки.
Оскільки я холостяк (і дехто навіть каже, що старий) і пишу цей щоденник без лицемірства, то мушу признатись, що ця спільність жінок мені трохи подобається.
Скажу навіть, що я відчув певну симпатію до соціалізму і соціалістів. Але нащо їм неодмінно робити революцію, коли люди й без неї мають спільних жінок?
Так я собі думав. Але той самий Мрачевський вилікував мене від своїх теорій, а заразом дуже поплутав мої плани.
Мимохідь скажу, що я всією душею жадаю, аби Стах оженився. Якби він мав жінку, то не радився б так часто з пані Мелітон та паном Коллінзом, а якби пішли діти, то, може, й зовсім порвав би свої підозрілі зв’язки. Бо що це за діло, щоб такий чоловік, як він, справжній солдат по натурі, та знався з людьми, котрі не виступають на бій з піднятим забралом[67]. Угорська піхота, та й ніяка інша піхота, не стріляла б у беззбройного супротивника. Але часи міняються.
Отож я дуже хочу, щоб Стах оженився, і навіть, так думаю, підшукав йому хорошу пару. Буває часом у нашому магазині (бувала вона і в старому) особа чудової вроди.
Шатенка, сірі очі, прекрасні риси обличчя, рослява, а ручки й ніжки — не надивишся!.. Бачив я одного разу, як вона сходила з коляски, то мені аж гаряче зробилося від того, що я побачив… Ото була б утіха для мого Стася, — і повненька якраз в міру, і губки, мов ягідки… А який бюст!..
Як входить, убрана до фігури, то здається, що то ангел злетів з неба, згорнувши на грудях свої крильця!..
Мені здається, що вона вдова, бо ніколи не бачив її з чоловіком, тільки з донькою, Гелюнею, гарненькою, як цукерочка. Якби Стах оженився, то одразу порвав би з нігілістами, бо той час, що залишився б йому від упадання коло жінки, він пестив би дитину. Але така жіночка навряд чи залишила б йому багато вільного часу.
Я вже навіть уклав план і обмірковував, яким чином познайомитися з тієї дамою, а потім відрекомендувати їй Стаха, та раптом чорт приніс із Москви того Мрачевського.
Уявіть же собі моє обурення, коли на другий день після свого прибуття цей франт раптом входить в наш магазин із тією вдовою!.. А як він вертівся коло неї, як закочував очі, як намагався відгадати кожне її бажання!.. Щастя моє, що я не гладкий, а то, дивлячись на його нахабні зальоти, я, напевне, зазнав би апоплексичного удару.
Коли він годин через кілька знов повернувся до нас, я якнайбайдужіше запитав його: хто вона така, та дама.
— А що, сподобалась вам, га? — каже він. — Шампанське, а не жіночка! — додав, безсоромно підморгуючи. — Тільки даремно ви на неї гострите зуби, бо вона аж мліє за мною… Коли б ви знали, який темперамент, яке тіло…
А якби ви бачили, яка вона в кофточці!..
— Сподіваюсь, пане Мрачевський… — відказав я суворо.
— Та я ж нічого не кажу! — відповів він, потираючи руки, як мені здалося, дуже хтиво. — Я ж нічого не кажу!..
Найвища чеснота у мужчини, пане Жецький, це — скромність, особливо в близьких стосунках…
Я перебив його, відчуваючи, що коли б він говорив так і далі, то я мусив би висловити йому своє презирство. Що за часи, що за люди!.. Бо коли б я мав щастя звернути на себе увагу якоїсь дами, то не посмів би навіть подумати про таке, не то що кричати на весь голос, та ще в такому великому магазині, як наш.
Коли ж Мрачевський виклав мені ще й свою теорію про спільність жінок, мені спало на думку: «Стах нігіліст, і Мрачевський нігіліст… Як тільки перший ожениться, другий негайно скористається правом спільності… А шкода було б такої жінки для якогось Мрачевського».
Наприкінці травня Вокульський вирішив освятити паш магазин. Принагідно я спостерігав, як змінилися звичаї…
66
Десятина — давній податок для церкви, що становив десяту частину всіх доходів віруючого.