— Тримайся міцніше, — сказала вона йому, знявши стільки, скільки змогла.
Бакстер заквапилася до офіса і повернулася за кілька хвилин з аптечкою та рушником, яким обгорнула мокре волосся Вульфа. Невміло розірвала упаковку й витягла пов’язку для опіків, а потім ретельно забинтувала йому пошкоджену руку.
Уже потім у двері постукали. Зайшов Едмундс і без особливого захвату зняв свою сорочку, цим самим неохоче визнаючи, що під нею мав ще футболку. Хоча Едмундс і був високим, але за статурою більше нагадував худорлявого школяра, тому його сорочка ледь прикривала Вульфу живіт, однак Бакстер припустила, що це краще, аніж нічого. Коли з більшістю кнопок було покінчено, вона застрибнула на стійку й мовчки сіла поруч із Вульфом, чекаючи так довго, як йому знадобиться, щоб оговтатися.
Решту дня Вульф провів у тихому кутку, складаючи детальний звіт про те, що трапилося у замкненій кімнаті. Він проігнорував численні непрошені поради про те, що йому варто дозволити, щоб швидка відвезла його додому. О 17.50 його викликали до кабінету Сіммонса, де він, стривожений, чекав на прибуття свого шефа, якого не бачив, відколи в того стався вибух жорстокості значно раніше.
Чекаючи, Вульф невиразно згадав Бакстер і вбиральню, однак усе це здавалося таким нечітким, нереальним. Йому стало трохи соромно, що того ранку він знехтував віджиманням (як і впродовж попередніх чотирьох років), і уявив собі, як вона здригнулася, побачивши його занедбане та злегка розповніле тіло.
Він почув, як позаду до кімнати зайшов Сіммонс і зачинив двері. Його шеф опустився в крісло навпроти й витягнув з пакета «Tеско»[15] пляшку ірландського віскі «Джеймсон», пакетик із льодом і набір пластикових чашок-трансформерів для пікніків. Його очі ще й досі були червоні, адже перед прес-конференцією він мусив повідомити дружині мера страшні новини. Сіммонс розділив жменю льоду між двома чашками, щедро залив його зверху, а потім мовчки штовхнув одну чашку Вульфу. Перший ковток вони зробили у повній тиші.
— Твій улюблений. Здається, я ще не забув, — зрештою-таки промовив Сіммонс.
— Гарна пам’ять.
— Як голова? — запитав Сіммонс так, немовби це не він був винен у легкій контузії Вульфа.
— Краще, ніж рука, — весело відповів Вульф, насправді не впевнений у тому, що вдасться врятувати лікарям, якщо перед накладанням пов’язки Бакстер мала її ще чимось обробити.
— Я можу бути відвертим? — Сіммонс не став чекати відповіді. — Ми обоє знаємо, що у цьому кріслі замість мене сидів би зараз ти, якби тільки так круто не вляпався. Ти завжди був кращим детективом.
Вульф зберігав ввічливий та байдужий вираз обличчя.
— Можливо, — продовжив Сіммонс, — ти прийняв би краще рішення, аніж я. Можливо, Рей був би живий, якби…
Сіммонс замовк і зробив ще один ковток віскі.
— Ми ніяк не могли знати, — сказав Вульф.
— Що в інгалятор підмішали запалювальну рідину? Що купи квітів, які стояли тут уже тиждень, були вкриті пилком амброзії?
Дорогою до кабінету Сіммонса Вульф помітив купу пластикових пакетів із речовими доказами.
— Чим?
— Вочевидь, це криптоніт для астматиків. І це я привів його сюди.
Забувши, що тримає в руках лише пластикову чашку, розізлившись сам на себе, Сіммонс швиргонув спорожнілу чашку об стіну. Її відкинуло назад до столу, і вже за мить він знову поставив її поруч.
— То що нам тепер із тобою робити? — запитав Сіммонс.
— А що я?
— Що ж, це зустріч, на якій я кажу тобі, що цей випадок надто особистий і що я раджу відсторонити тебе в інтересах усіх інших…
Вульф збирався було заперечити, але Сіммонс продовжив:
— …Потім ти скажеш мені відвалити. А тоді я нагадаю тобі, що трапилося з Халідом. Далі ти знову пошлеш мене під три чорти, і я неохоче дозволю тобі залишитися, однак застережу, що перша ж іскра занепокоєння від твоїх колег, твого психіатра чи від мене, і тебе переведуть. Гарна розмова.
Вульф кивнув. Він знав, що заради нього Сіммонс підставив власну шию.
— Сім мертвих тіл. Далі більше — єдиними знаряддями вбивства є інгалятор, квіти та риба, — Сіммонс недовірливо похитав головою. — Пам’ятаєш старі добрі часи, коли люди були порядними і просто підходили до когось і стріляли у покидька?
— Гарні були часи, — промовив Вульф, піднімаючи свою чашку з Оптімусом Праймом[16].
— Гарні були часи! — відлунням повторив Сіммонс, і вони чокнулися своїми чашками.