Вульф зателефонував Вокеру — старшому інспектору відділення поліції Сауттола. Той відразу вразив Вульфа своєю освіченістю та розумінням. Коли до них прийшов Рана, Вокер обшукав його та помістив до камери попереднього утримання, а біля дверей приставив одного зі своїх поліціянтів. Він запевнив Вульфа, що лише четверо людей, включно з ним, знають, що Рана знаходиться в будівлі. Він змусив їх присягнутися дотримуватися секретності і не розповідати нічого навіть колегам. На прохання Вульфа, Вокер зачинив відділення через запах газу внаслідок вигаданого витоку і дав вказівки своїм поліціянтам провести час перерви в інших відділках. Попри затримку, Вульф був задоволений, що Рана опинився в надійних руках.
Зрештою, п’ять транспортних засобів, що зіткнулися, таки прибрали вбік, щоби знуджені авто мали змогу розважитися, просочуючись крізь смугу з лівого боку. До Сауттола Вульф і Фінлі дісталися із запізненням майже на годину. Коли вони вибиралися з авто, темним небом прокотилися перші перекоти грому. Вже увімкнули вуличні ліхтарі, і світло від них відбивалося на верхівках парасольок квапливих перехожих та потоках води, які затоплювали стічні канави й обганяли транспорт на переповненому шосе.
Упродовж тих десяти секунд, що знадобилися Вульфу та Фінлі, щоб перебігти від авто до входу у відділок, вони змокли до нитки. Старший інспектор впустив їх усередину, а потім знову квапливо зачинив за ними двері. Він був десь такого ж віку, що й Фінлі, і гордовито продемонстрував їм знайому форму. Він мав надто віддалену лінію росту волосся, однак це личило йому так, що здавалося, немовби він зумисно прагнув стати лисим. Він із теплотою привітав їх, а потім провів до кімнати відпочинку, де запропонував кожному гарячого напою.
— Тож, джентльмени, які маєте плани на Рана? — запитав Вокер.
Він адресував це запитання Фінлі, очевидно, таким чином висловлюючи повагу до старшого, адже добре знав, що про зустріч домовлявся Вульф.
— Служба захисту громадян не дуже любить розголошувати свої домовленості, — сказав Фінлі, промоклим рукавом витираючи краплі дощу з обличчя. — Вони й з місця не зрушать, доки не зможуть гарантувати йому безпеку.
— Тоді я передаю це у ваші, значно вміліші, руки, — сказав Вокер. — Будь ласка, почувайтеся як удома.
— Я б хотів поговорити з ним, — сказав Вульф, коли Вокер розвернувся, щоб вийти з кімнати.
На те, щоб відповісти, йому знадобився якийсь час. Можливо, для своєї відповіді він шукав найменш образливі слова.
— Детективе Вульфе, зараз ви дуже відомі, — почав він.
Вульф не був упевнений, до чого той хилив.
— Хоча, з усією повагою, для вас це вже не вперше, чи не так?
— Що ви маєте на увазі?
— Маю на увазі, коли містер Рана зайшов сьогодні до приймальні, то був дуже схвильований. Він хотів триматися подалі від дружини та дітей, і зважаючи на обставини, це цілком зрозуміло. А потім він втратив над собою контроль і почав оплакувати смерть брата.
— Розумію, — сказав Вульф, тепер усвідомивши міркування Вокера: він про все знав.
Вульфа це трохи роздратувало, однак він розумів, що старший інспектор просто виконував свою роботу.
— До усіх цих подій я ніколи не зустрічався, ба навіть не чув про Віджая Рана. Мене хвилює лише одне — зберегти йому життя, і я б сказав, що якщо комусь-таки й потрібен захист під час цієї зустрічі, то це мені.
— Тоді ви не заперечуватимете, якщо я буду присутній упродовж усього допиту в’язня? — сказав Вокер.
— Так я точно почуватимуся в більшій безпеці, — легковажно промовив Вульф.
Вокер провів їх углиб будівлі, до камери, де вже терпляче чекало троє, обізнаних із ситуацією, поліціянтів. Старший інспектор представив Вульфа та Фінлі кожному з них, а потім попросив одного поліціянта залишитися охороняти відчинені двері до камери Рана.
— Ми помістили його в самому кінці, якнайдалі від решти наших гостей, — сказав Вокер Вульфу.
Двері важко розчинилися, і вони побачили відкритий поцвілий унітаз і блакитний матрац і подушку, які лежали на дерев’яній лавці, звичній для камер попереднього утримання. Рана сидів обхопивши голову руками, усе ще одягнутий у водонепроникний анорак[17]. Коли Вокер повільно підійшов до в’язня, позаду голосно клацнув замок.
— Містере Рана, ці двоє поліціянтів мають повноваження…
Рана підняв погляд, і його налиті кров’ю очі втупились у Вульфа. Він зістрибнув із лавки й кинувся вперед. Вокер устиг перехопити його за одну руку, а Фінлі — за другу. Вони потягли його назад до лавки, поки Рана в цей час верещав:
17
Анорак — легка вітрозахисна куртка з цупкої тканини з каптуром, яку одягають через голову, бо вона не має звичайного розрізу із застібками в передній частині. —