Пастор Мандерс. Яка недозволена легковажність! Та все ж не більше як легковажність, фру Алвінг. Повірте!
Фру Алвінг. Я швидко дізналась, чому треба було вірити. Камергер таки доміїхя свого… І цей зв'язок мав наслідки, пасторе Мандерс.
Пастор Мандерс (наче вражений громом). І все це тут, у домі?! У цьому домі!
Фру Алвінг. Я багато витерпіла в цьому домі. Щоб вдержати його вдома вечорами… і по ночах… мені доводилось бути з ним задля компанії, брати участь у таємних пиятиках у нього нагорі. Сидіти з ним удвох, цокатися, пити, вислуховувати його непристойне, безладне базікання, потім мало не битися з ним, щоб укласти його в постіль…
Пастор Мандерс (зворушений). І ви могли зносити все це?
Фру Алвінг. Я зносила все це заради мого хлопчика. Але коли приєдналося це останнє знущання, коли моя власна покоївка… тоді я поклялася собі: пора цьому покласти край! І я взяла владу в свої руки… стала повною господаркою в домі… і над ним і над усіма… Тепер у мене була зброя в руках проти нього, він не смів і писнути. І ось саме тоді я відіслала Освальда. Йому йшов сьомий рік, він почав помічати, ставити запитання, як усі діти. Я не могла цього знести, Мандерсе. Мені здавалося, що дитина вдихає в цьому домі заразу з кожним ковтком повітря. Ось чому я й відіслала його. І тепер ви розумієте також, чому він ані разу не переступив поріг батьківського дому, поки батько його був живий. Ніхто не знає, чого мені це коштувало.
Пастор Мандерс. Воістину, ви багато перетерпіли.
Фру Алвінг. Я б ніколи цього не витерпіла, коли б не моя робота. Можу сказати, що я справді працювала. Все це нове — покращання справ маєтку, придбання земель, корисні нововведення і заходи, за які вихваляли Алвінга… ви гадаєте, в нього вистачало на це енергії? Він лише відлежувався на дивані й читав старий адреоник-календар… Ні, тепер я скажу вам усе. На всі ці справи підбивала його я, коли у нього бували хвилини прояснення, і я ж вивозила все на своїх плечах, коли він знову заливався гіркою або зовсім розбещувався — нив і скиглив.
Пастор Мандерс. І отакій людині ви воздвигаєте пам'ятник?
Фру Алвінг. В мені промовляє нечиста совість.
Пастор Мандерс. Нечиста?! Тобто як це?
Фру Алвінг. Мені здавалося, що істина не може все-таки не вийти назовні. І ось притулок повинен заглушити всі пересуди й розвіяти всі сумніви.
Пастор Мандерс. Ви, звичайно, не помилились у своєму розрахунку.
Фру Алвінг. Була у мене й ще одна причина. Я не хотіла, щоб Освальд, мій син, дістав у спадщину будь-що від батька.
Пастор Мандерс. Так це ви на гроші Алвінга?
Фру Алвінг. Так. Я щороку відкладала на притулок певну частку прибутків, поки не склала — я точно вирахувала це — суми, рівної тому капіталові, який зробив свого часу поручика Алвінга завидним женихом.
Пастор Мандерс. Я вас розумію.
Фру Алвінг. Сума, за яку він купив мене… Я не хочу, щоб до Освальда перейшла хоч крихта з цих грошей. Мій син повинен одержати весь свій достаток від мене.
Освальд Алвінг входить з дверей, що праворуч, вже без капелюха й пальта.
Вже назад, милий мій хлопчику?
Освальд. Так. Як тут гуляти? Дощ ллє безперестанку. Але я чую — зараз сядемо за стіл? Це чудово!
Регіна (входить з їдальні з пакетом у руках). Вам пакет, пані. (Подає їй.)
Фру Алвінг (кидаючи погляд на пастора). Очевидно, кантати для завтрашнього свята.
Пастор Мандерс. Гм…
Регіна. І стіл накритий.
Фру Алвінг. Добре. Зараз прийдемо. Я хочу лише… (Розгортає пакет.)
Регіна (до Освальда). Червоного чи білого портвейну накажете подати, пане Алвінг?
Освальд. І того й іншого, йомфру Енгстран.
Регіна. Bien…[7] Слухаю, пане Алвінг. (Йде в їдальню.)
Освальд. Либонь, треба допомогти відкупорити… (Йде за нею в їдальню, залишаючи двері прочиненими.)
Фру Алвінг (розгорнувши пакет). Так воно й є. Кантати для завтрашнього свята, пасторе Мандерс.
Пастор Мандерс. Як же в мене вистачить завтра духу сказати промову?…
Фру Алвінг. Ну, як-небудь вистачить.
Пастор Мандерс (тихо, щоб його не почули в їдальні). Не можна ж сіяти спокусу в серцях пастви.
Фру Алвінг (понизивши голос, але твердо). Так, зате потім кінець всій цій довгій, нестерпній комедії. Післязавтра мертвий перестане існувати для мене, наче він ніколи й не жив у цьому домі… Тут залишиться тільки мій хлопчик зі своєю матір'ю.