Верле. Ти був би категорично проти цього?
Грегерс. Аж ніяк. Ні в якому разі.
Верле. Я ж не міг знати… Можливо, шануючи пам'ять покійної матері…
Грегерс. Я не екзальтований.
Верле. Ну, як би то не було, ти, в усякому разі, зняв з мого серця важкий камінь. Для мене дуже важливо у цій справі заручитися твоєю підтримкою.
Грегерс (дивлячись йому у вічі). Тепер я розумію, навіщо я тобі був потрібен, для чого тобі треба було мене використати.
Верле. Використати! Що за слово!
Грегерс. Не будьмо надто вимогливі щодо слів, — хоча б сам на сам. (З коротким сміхом.) Так он воно що! Ось навіщо я за всяку ціну повинен був з'явитися до міста власною персоною. Заради фру Сьорбю треба було надати домові сімейного вигляду. Табльо[10] з батька і сина! Це щось новеньке.
Верле. Як ти смієш говорити таким тоном!
Грегерс. Коли в цьому домі була сім'я? Ніколи, скільки я себе пам'ятаю. А тепер, мабуть, виникла потреба створити хоч щось подібне. Справді, як це чудово буде: заговорять, що онде, мовляв, син на крилах благоговіння прилетів на заручини старого батька. Що ж тоді залишиться від усіх цих поголосів про бідну покійну страдницю-матір? Ані порошинки! її син розвіє їх!
Верле. Грегерсе… Далебі, мені здається, що для тебе нема на світі людини, ненависнішої за мене.
Грегерс (тихо). Занадто вже близько я придивився до тебе.
Верле. Ти дивився на мене очима своєї матері. (Трохи знижуючи голос.) А ти б пригадав, що її очі… бували іноді затуманені…
Грегерс (тремтячим голосом). Я розумію, на що ти натякаєш. Але хто винен у нещасливій слабості матері? Ти і всі оці твої!.. Останньою була ця жіночка, з якою ти звів Яльмара Екдаля, коли тобі самому вона… о-о!
Верле (знизуючи плечима). Слово в слово, як сказала б твоя мати.
Грегерс (не звертаючи на нього уваги). І він, ця велика, по-дитячому довірлива душа, тепер з головою загруз у брехні… Живе під одним дахом з такою… і не знає, що його так зване сімейне вогнище побудоване на брехні! (Роблячи крок до батька.) Як погляну на пройдений тобою шлях — наче дивлюсь на поле бою, вкрите розбитими людськими життями.
Верле. Здається мені, що прірва між нами занадто вже широка.
Грегерс (опанувавши себе, вклоняється). Я теж це помітив і тому — відкланююсь… іду.
Верле. Ідеш? Зовсім з дому?
Грегерс. Так. Тепер, нарешті, я бачу перед собою мету життя.
Верле. Що ж це за мета?
Грегерс. Ти б лише поглузував, дізнавшись.
Верле. Хто самотній — не так легко глузує, Грегерсе.
Грегерс (показуючи в глибину другої кімнати). Поглянь-но, батьку, камергери граються в піжмурки з фру Сьорбю… На добраніч… прощавай! (Іде до другої кімнати і зникає праворуч.)
Чути сміх і жартівливі вигуки групи гостей, що з'явилися в другій кімнаті зліва.
Верле (презирливо бурмоче вслід Грегерсу). Ех! Бідолаха!.. А ще каже — не екзальтований.
Дія друга
Ательє Яльмара Екдаля. Просторе приміщення, очевидно, колишнє горище. Праворуч скісна стеля з великими шибками, наполовину запнутими синіми завісками. У правому кутку, в глибині, вхідні двері; а на першому плані праворуч двері до жилих кімнат. У лівій стіні теж двоє дверей, і в простінку між; ними залізна грубка. У середній стіні широкі розсувні двері. Умеблювання скромне, але затишне. Між дверима праворуч, трохи віддалік від простінку, диван, стіл і кілька стільців. На столі засвічена лампа під абажуром, лежать фотографії і різний дріб'язок: пензлі, папір, олівці та ін. У кутку, біля грубки, старе крісло. Там і тут розставлені і розкладені фотографічні апарати і приладдя. Біля середньої стіни, ліворуч від розсувних дверей, полиці, на яких кілька книжок, ящики і пляшки з хімічною рідиною, різні інструменти тощо.
Гіна Екдаль сидить за шитвом на стільці біля стола. Гедвіг на дивані, затуливши очі долонями від лампи і заткнувши вуха двома пальцями, читає книгу.
Гіна (поглядає на дочку з прихованою тривогою, потім камеє). Гедвіг!
Гедвіг не чує.
(Голосніше.) Гедвіг!
Гедвіг (віднімаючи пальці від вух). Що, мамо?
Гіна. Любонько, не можна тобі більше читати.
Гедвіг. Ну, мамо, ну, ще трошки! Хвилиночку.
Гіна. Ні, ні, відклади книгу. Батько цього не любить. Він і сам ніколи не читає вечорами.
Гедвіг (закриваючи книгу). Так, тато не дуже-то любить читати.
Гіна (відкладає шитво і бере зі столу олівець і зошит). Ти не пам'ятаєш, скільки ми сьогодні заплатили за масло?