Розділ 31
Дізнавшись, що Босвелл на півночі, король виїхав з Единбурга в Данді. Але доки він туди дістався, граф уже повернувся з Кат на прикордоння. Френсіс Гепберн сподівався, що, поводячись тихо й непомітно, він зможе заспокоїти свого нервового кузена-короля. Однак Джеймсові, якого все підбурював Мейтленд і дорогу якому повсякчас перегороджували граф Анґус або його дочка, вимагаючи, щоб він повернув Босвеллове майно спадкоємцеві графа, здавалося, що Френсіс Гепберн невпинно переслідує його.
Коли 29 травня зібрався парламент, король засудив графа Босвелла, стверджуючи, що він прагне трону, хоча не має жодних прав на нього. Може, вони й обидва онуки Джеймса V, але Босвеллова лінія — позашлюбна. І король запропонував своїм парламентерам затвердити вирок щодо конфіскації кузенового майна.
Френсіс Гепберн щиро здивувався. Між ними з Джеймі завжди виникали якісь непорозуміння, але він докладав усіх зусиль, щоб уникати відкритої ворожнечі з королем. Джеймсові звинувачення в тому, що він важить на трон, були просто сміховинні. З усього, що йому хотілося б у житті, урядувати в будь-якій країні було на останньому місці. Проте він розумів, що його кузен насправді має на думці. Джеймс прохав підтримати його, але не говорив про це прямо.
Якби вельможі зрозуміли, що король просто хоче їхньої підтримки, вони, можливо, і дали б її йому. Але вони бачили Джона Мейтленда за всім, що робив Джеймс, а шотландське дворянство ненавиділо Мейтленда. Отож вони одностайно підтримали Френсіса Гепберна й засудили короля.
— Він хоче знищити тебе, — сказала Кат. — Невже в нього немає й крихти доброти? Єдине, про що ми просимо, — одружитися й жити з ним у мирі.
— Кат, Мейтленд хоче розправитися зі мною, а те, що Джеймі воліє повернути тебе у своє ліжко, тільки ускладнює справу.
— А якби я повернулася до нього, тобі б це допомогло? Я б краще померла, ніж дозволила йому ще раз доторкнутися до мене, але якби він віддав те, що належить тобі, мій коханий, я б зробила це для тебе.
Босвелл грубо притягнув її до себе.
— Я тебе, дівко, радше задушу, ніж дозволю будь-якому чоловікові торкатися тебе! Не пущу я тебе нікуди! Господи, люба моя, я ладен сказитися від самої лише думки про мого королівського кузена поряд із тобою!
— Але я не хочу, щоб ти страждав через мене, Френсісе. О, коханий мій! Забери мене подалі! Будь ласка, забери мене, доки не стало надто пізно!
— Дай мені ще трохи часу, люба моя. Дай мені спробувати замиритися з Джеймі.
Налякана, Кат притулилася до нього. Немов загнаний у кут звір, вона відчувала, як вони дедалі більше заплутуються в тенетах. Графиня швидко викинула такі думки з голови. Йому потрібна була зараз сила, а не сльози слабкої жінки.
Надійшла звістка, що король у своєму Фолклендському палаці. Босвелл вирушив туди з прибічниками, і Катріона Леслі супроводжувала його. Між першою та другою годинами ночі проти 20 червня 1592 року вони обложили королівську резиденцію. На жаль, Джеймса вчасно попередили вартові, і він разом із королевою сховався в укріпленій вежі. До сьомої ранку місцеві жителі стікалися до Фолклендського палацу поглянути, що сталося. Босвеллові та його товариству довелося відступити. Вони зробили це під вітальні крики тутешніх мешканців, що впізнали прикордонного лорда.
2 липня з’явився указ про набір рекрутів переслідувати графа Босвелла. Жодного охочого не знайшлося, і Джеймс поїхав у Далкіт до кінця літа. 1 серпня поміщики Лоджі й Берлі таємно провели Босвелла до палацу, сподіваючись влаштувати для нього зустріч із Джеймсом, щоб лорд міг публічно попрохати королівського пробачення.
Вирішили, що королевин передпокій — найкраще місце, де граф зможе перехопити короля. Джеймс має пройти через нього до спальні своєї дружини. Френсіс Гепберн став навколішки перед своєю королевою. Він узяв її простягнуту руку, поцілував, а потім перевернув її та торкнувся губами долоні.
— Бешкетник! — засміялася королева, висмикнувши руку. Але щоки в неї порожевіли, а серце забилося швидше.
Босвелл усміхнувся до неї та підвівся.
— Дякую вам, мадам, що дозволили мені почекати на Джеймі тут. Я повинен помиритися з ним. Та й він має дозволити кардиналові дати моїй дівчинці розлучення, щоб ми одружилися. Катріона завжди віддано слугувала вашій величності, і їй теж боляче від того, що Джеймі карає мене.
— Ти її дуже любиш, еге ж, Френсісе?
— Мадам, я ніколи не знав такого щастя й такого спокою, як тепер, коли Кат увійшла в моє життя. Якби мені лишень примиритися з Джеймсом. Єдине, чого ми просимо, ваша величносте, — спокійно жити в Ермітажі. Ми могли б навіть оселитися за кордоном, якби це влаштовувало короля. Я тільки прошу залишити Ермітаж для дітей, яких Кат подарує мені. Наші діти не мають забувати, що вони шотландці та піддані Джеймса Стюарта, як і ми з Кат.