У жовтні король влаштував невеличку виправу на прикордоння. Босвелл і Кат негайно переїхали з Ермітажу до їхнього таємного, добре прихованого мисливського будиночка. Замок Ермітаж був відкритий для короля, тож він не мав змоги поскаржитися на непокірність свого кузена.
Король повернувся до Единбурга, де його знову вистежила леді Марґарет Дуґлас. Вона вигодила слушну мить, щоб перестріти його публічно, перед брамою Единбурзького замку, репетуючи, що він має зглянутися над нею та її дітьми. Вона іменем Бога благала про повернення Босвеллового майна її безневинним діточкам.
Джеймс страшенно розлютився через те, що опинився в такому незручному становищі, та ще й прилюдно. Він заборонив скандальній леді навертатися йому на очі.
— Не уявляю, як Френсіс міг так довго її витримувати, — сказав король своїй дружині. — Вона анітрохи не турбується про нього, лише про його маєтки!
Це була нагода, на яку Анна вже довго чекала.
— Вони не були щасливі, Джеймі? — запитала вона невинно.
— Це був шлюб через політику. Він нічогісінько не втратив, розлучившись із нею.
— У такому разі, коханий мій, чому б тобі не дозволити кардиналові дати леді Леслі розлучення? Босвелл так щиро закоханий у неї.
Король був вражений. Він і гадки не мав, що його легковажна маленька королева знає про зв’язок Босвелла з Катріоною Леслі. Він знервовано запитував сам себе, що ще вона знає, і вирішив говорити обережно:
— Енні, леді Леслі вже не юнка. Вона мати шести дітей. А поводиться, як задурена дівка, їй варто схаменутися.
— Але Джеймі! Ґленкірк готовий відпустити її, і тепер, коли моя люба Крістіна овдовіла… О, Джеймі! Як було б чудово, якби Крістіна могла вийти заміж за Ґленкірка. Тоді моя маленька хрещениця Енн Фітц-Леслі могла б зростати в справжній родині.
— Моя люба Енні, Леслі прожили в шлюбі чотирнадцять років. Я не можу дозволити їм розірвати цей шлюб через якусь примху. Це буде поганий приклад для всього двору. Потрібно зміцнювати моральні цінності придворних. Якщо я дозволю Леслі розлучитися, то кожен чоловік, захопившись іншою жінкою, захоче розлучитися зі своєю дружиною, і кожна коханка чекатиме, що її коханець одружиться з нею.
Королева подумала, що король переймається цією справою значно дужче, ніж варто було б, і вважала, що якби він хотів насправді змінити двір, то подав би сам гарний приклад, а не забороняв би розлучатися тим, хто бажає стати до шлюбу. Адже ці двоє не хочуть жити в гріху.
Проте вона більше не могла сперечатися з ним, принаймні не цього разу. Королева була розчарована, бо їй подобався Френсіс і вона з радістю допомогла б йому.
Першого дня нового 1593 року граф Босвелл звернувся по допомогу до церкви, благаючи не відмовляти йому через гнів короля. Лордові потрібна була їхня підтримка, однак священнослужителі визнали за краще не вважити на його прохання. А от літня королева Англії не залишилася байдужою. Вона потурбувалася про те, щоб прикордонному лордові не бракувало грошей, і запропонувала йому притулок у разі потреби.
Елізабет Тюдор не подобався Джеймс Стюарт. Усе йшлося до того, що він мав стати її спадкоємцем (хоч офіційно вона його таким іще не визнала), але королева вважала його улесливим лицеміром. Якийсь непевний він був: казав одне, а робив інше.
Вона не розуміла цього раптового й затятого переслідування Френсіса Стюарта-Гепберна. Наскільки їй було відомо, граф Босвелл завжди був відданий королівській родині Шотландії.
Елізабет усміхнулася. Босвелл відвідував її двір кілька років тому. Він був молодий, але, не взяв би його кат, уже тоді був блискучий, вишуканий пройдисвіт. Тут крилося щось значно глибше, ніж можна було помітити простим оком, але досі її шпигуни нічого не змогли пояснити. Отож вона запропонувала свою підтримку прикордонному лордові, бо їй подобалося плести інтриги і встромляти палиці в колеса Джеймсові, та й дошкульним її місцем завжди були вишукані пройдисвіти.
А тим часом зима знову позамітала все, і Кат стало спокійніше. Вони влаштували в Ермітажі святкування Дванадцятої ночі для всіх сусідів-дворян. Місцеві поміщики та їхні леді ставилися до графині як до Босвеллової дружини, дарма що вона нею не була. Вони ненавиділи короля за таку немилість до їхнього героя та його леді.
Уже майже рік Кат не бачила своїх старших дітей. Однак їхати в Ермітаж було для них надто небезпечно. Вона ледве знала двох наймолодших і з жалем запитувала себе, чи пам’ятають вони її взагалі.
Босвелл також сумував за дітьми. Катріона Леслі мала хист створювати тепле родинне коло, напоєне щастям. Босвелла це заспокоювало. Та доки вони не побралися, народжувати свою спільну дитину не наважувалися.