Надворі й далі стояла зима, а Кат усе дужче прагнула поїхати до Франції, і зрештою лорд погодився покинути Шотландію, якщо до кінця року він не залагодить усі питання з кузеном.
Розділ 32
Коли Джеймс Стюарт дізнався, що його кузина королева Англії допомагає грішми його кузенові графу Босвеллу він доручив серові Роберту Мелвіллу, своєму послові в Англії, переконати Елізабет припинити це. А що справа ця стала відома загалові, то королеві не залишилось іншого вибору, окрім як скоритися. Тепер на Френсіса Гепберна чатувала небезпека по обидва боки кордону. І найгірше було попереду.
Двадцять першого липня 1593 року знову було винесено вирок про конфіскацію майна Френсіса Стюарта-Гепберна, п’ятого графа Босвелла. Але цього разу ще й розкололи навпіл його герб під Меркаткросс в Единбурзі. Вражені, герцог Леннокс та інші дворяни палко забажали допомогти Босвеллові. Якщо Мейтлендові вдалося обернути короля проти його власної крові, то що могло статися з ними?
Босвелл у супроводі лише свого зведеного брата поїхав до столиці. Його прикордонники прослизали в місто по двоє та по троє, і зрештою їх набилося в Единбург повнісінько цілком таємно. Катріона Леслі залишилася в Ермітажі.
— Що ж тепер буде? — благально допитувалася вона.
— Не знаю. Якщо дістануся до Джеймса, спробую переконати його повернути землі, які я залишив своєму нащадкові. І, якщо доведеться, я змушу його дозволити кардиналові схвалити твоє прохання про розлучення. Тоді, кохана, ми опинимося в безпеці.
— А як ти не зустрінешся з ним?
— Тоді, моя люба, поїдемо до Франції. Нехай Анґус відстоює майбутнє своїх онуків.
Вона горнулася до нього, її губи припрошували його до поцілунків, її м’яке тіло поступалося йому. Прийнявши запрошення, він пристрасно любився з нею, а потім поспав кілька годин, обійнявши кохану. Коли вона прокинулася, його вже не було поряд, і їй стало страшно.
Двадцять четвертого липня 1593 року Джеймс Стюарт прокинувся в тьмяно-сіру удосвітню годину. У повітрі було вогко, і йому здалося, що йде дощ. Почувся тихий скрегіт, немов по підлозі пересували стілець.
— Барра? Хлопче, це ти? — гукнув він. У відповідь анітелень. Серце короля шалено закалатало в грудях, і його нічна сорочка змокла від холодного поту. Дуже повільно він повернувся й визирнув із-за завіси над ліжком.
— Доброго ранку, Джеймі, — привітався Френсіс Стюарт-Гепберн.
Король закричав. Кинувшись на протилежний бік ліжка, він зіскочив із нього та швидко сіпнув ручку дверей, що вели до спальні королеви. Вони не відчинялися. Джеймс повернувся обличчям до свого супротивника, притискаючись спиною до дверей королеви так, неначе сподівався просочитися крізь них. Якусь мить кузени визирались одне на одного — один розпатланий і наляканий, у змоклій шовковій сорочці, другий спокійний і впевнений, у червоному картатому кілті, з оголеним мечем.
Босвелл поволі ступав, відстань між ними скорочувалася. Король тремтів. Блакитні очі Френсіса Гепберна звузилися. Схопивши обличчя кузена, затиснувши його між великим і вказівним пальцями, він прогарчав:
— Ось, мій любий хлопчику. Ти казав, що я мрію забрати твоє життя… Поглянь, як я тримаю його в руці!
Король похитнувся, ніби от-от мав знепритомніти.
— Бог із тобою, Джеймі! Я тут не для того, щоб убити тебе, — нетерпляче сказав Босвелл. — Опануй себе!
Очі Джеймса закотилися, і він очманіло подивився на графа.
— Ти не дістанеш мою душу, Френсісе! Можеш мене вбити, якщо хочеш, але душа моя тобі не дістанеться!
— Боже-світе! — вибухнув Босвелл. — Що б я в біса робив із твоєю душею, Джеймі? Я прийшов лише налагодити наші стосунки. Мені не потрібні твоє життя, твоя душа, корона чи твоє дурнувате королівство, Джеймі. Я просто хочу повернути свої землі для мого спадкоємця та взяти Кат Леслі за дружину. Дай мені це, і я назавжди зникну з твого життя, якщо ти цього захочеш!
— Мейтленд каже, що ти хочеш убити мене, — мовив король.
— Твій Мейтленд — просто смердючий кізяк! — пояснив Босвелл.
Король засміявся, незважаючи на свій страх. Прикордонний лорд простягнув руку й узяв королівський халат.
— Вдягнися, Джеймі. Ти, здається, змерз. — Відтягнувши короля від дверей, він допоміг йому влізти в теплий одяг. Потім, наливши ковток віскі, він силоміць влив його Джеймсові в рот. На обличчя короля почав повертатися рум’янець. Помітивши це, Босвелл опустився перед ним навколішки й простягнув руків’я меча своєму володареві.