Ця проста дія, здавалося, заспокоїла короля й навіть викликала в нього деяке зніяковіння.
— Ой, Френсісе, вставай і забери свого меча.
Граф підкорився і, підвівшись, підкинув дров у вогонь. З дозволу короля Босвелл сів, і чоловіки опинились один навпроти одного.
— Мабуть, у палаці повнісінько твоїх людей, — мовив король, скорившись долі.
— Так, — гірко посміхнувся Босвелл. — І людей Леннокса, і Анґуса, і Гоума, і Колвілла, і Лоджі, і Барлі, і Гантлі. Я не такий дурень, щоб завітати до тебе, кузене, без зграйки друзів.
— Вони пішли за тобою так, як ніколи не йдуть за мною.
— Тільки через Мейтленда, Джеймі. Мейтленд хоче забрати їхні права. Він перевіряє свої методи на мені, і вони знають, що, якщо я впаду, усі вони опиняться в небезпеці й можуть упасти слідом. Вони віддані самим собі.
— А кому ти відданий, Френсісе?
— Як і вони, насамперед собі та моїм найріднішим людям.
— Ти чесний, Френсісе.
— Джеймі, хлопчику мій, я завжди був із тобою чесний. Тепер настала твоя черга бути чесним зі мною. Я знаю, що ти справедливо вчиниш із моїми землями. Вони по праву належать хлопчикові Марґарет.
— А хіба це й не твій хлопчик, Френсісе?
— Я його батько, Джеймі, але насправді він ніколи не був моїм. Жоден із них не був. Вони Марґарет, і вони Анґусові, але не мої. Ось чому Кат така важлива для мене. Вона моя, і коли в нас з’являться діти, вони будуть наші.
— Ні, Френсісе, вони будуть безбатченками, бо я не дам тобі дозволу одружитися з Катріоною Леслі.
На якусь мить у кімнаті запала глибока тиша, потім Босвелл мовив:
— Чому, Джеймі?
— Ти чесний зі мною, кузене, тож і я буду чесним із тобою. Якщо я не можу мати Кат, то й ти не матимеш її.
— Боже мій, Джеймсе, ти справді так мене ненавидиш? Ти забрав усе, що мені належало, і розбив мій герб під Единбурзьким хрестом. У мене одне тільки й лишилося в цьому світі. Жінка. Зеленоока жінка, яку я люблю понад усе. Якби я завтра помер, вона не повернулася б до тебе. Чим я заслужив таку ненависть від тебе? Це твоя дяка за мою відданість тобі?
— Вона кохає тебе, — мовив тихо король. — І цього, Френсісе, я не можу пробачити їй. Я побував між її шовкових стегон, але вона не віддала мені ані крихти себе. Я смалив її, і її прекрасне тіло відповідало мені — я ніколи більше не знав такої відповіді від жодної жінки. Але вона не дала мені ані крихти своєї любові, і після неї жодна жінка не може вдовольнити мене, зокрема й та гарненька безтурботна пташечка, з якою я одружився. А от тобі, кузене, Кат розкрила всю свою любов. Вона ладна порушити всі звичаї та припинити коритися обом церквам Шотландії, аби лише бути з тобою. Обожнюючи своїх дітей, вона вже кілька років їх не бачить через любов до тебе. Я проголосив тебе поза законом, забрав у тебе все, а вона залишилася з тобою. Я не можу пробачити вам обом ваше кохання, Френсісе. Я не можу наказати їй любити мене, але можу заборонити їй побратися з тобою й побачити, як вона скоряється цій забороні.
— Господи, чоловіче! Чи в тебе серця немає?
— Кохання, — промовив король. — Я не розумію цього слова. Ніхто ніколи не кохав мене, і я ніколи не закохувався ні в кого, крім Кат. Принаймні, я думаю, що саме так називається моє почуття до неї. Я не впевнений, надто вже мало в мене досвіду в коханні.
— Королева кохає тебе, Джеймсе, і мені здавалося, що ти кохаєш її.
— Енні не кохає мене, Френсісе. Господи! У нас немає нічого спільного, хоча, може, невдовзі й з’явиться. Вона вагітна й народить дитину цієї зими. З усім тим їй подобається бути королевою.
Граф Босвелл уважно поглянув на свого кузена-короля.
— За всі роки, що ми з тобою знайомі, Джеймі, я мало про що тебе просив. А отепер, — на цих словах Босвелл опустився на обидва коліна перед королем, — я прошу тебе, кузене! Я прошу тебе дозволити мені одружитися з Кат. Ми залишимо Шотландію й житимемо тихо там, де ти нам накажеш. Заради Христа, не забирай її в мене!
Уперше в житті Джеймс дістав перевагу над своїм кузеном Френсісом. Прикордонний лорд опинився під його рукою, прохав королівської милості. Це була неймовірна насолода, і король ледве стримував своє захоплення. Френсіс ніколи не виявляв слабкості, а тепер стоїть навколішках і благає… І це заради жінки! Звичайної жінки! Ні, не звичайної жінки. Особливої жінки. Але Френсіс Гепберн був особливий чоловік, і вони достоту створені, щоб поряд іти цим життям. Страшенно шкода, що він, Джеймс, поставив собі не дозволити їм цього. Король поглянув на кузена.