— Звичайно, сусіди щось підозрюють, — сказала вона.
— Чому б їм щось підозрювати? — мовила Рут. — Вони ніколи не бачать її. Дівчинка вправляється на Бані годину на ніч, а так вона взагалі не виходить із будинку.
— Вона ж не може залишитися тут назавжди, мамо. Катріона розповідала, чому втекла?
— Так! Та бісова Фіона! Я знала, ще коли та була дитиною, що виросте вона стервом.
— Саме такою й виросла, мамо. Дуже поганою. Такою поганою, що через неї господиня Кат утекла, розлютована. Хоча те, що Фіона сказала їй, було брехнею й господиня Кат учинила неправильно, коли втекла, не спитавши мілорда Ґленкірка, щоб він міг виправдати себе. Його зачепило, що Кат не надто про нього думала. Проте він любить її і все ще хоче взяти за дружину.
— Що ж, — зазначила Рут із мудрістю своєї покійної господині, — тоді ми маємо влаштувати так, щоб він знайшов її. Тільки не тут.
— Є ще А-Куіл, мамо. Він був частиною посагу її бабусі Джин Ґордон, а тепер належить господині Кат. Він невеликий, стоїть самітно серед пагорбів над озером Лох-Сайтен.
— Якого він розміру та в якому стані?
— Кам’яний, з череп’яним дахом, підремонтований до весілля. Там є кухня й вітальня на першому поверсі та спальня на другому. Іще невеличкі стайні з двома горішніми кімнатами. Оце й весь А-Куіл.
— Це нас влаштовує, — сказала Рут. — Скільки туди їхати?
— Добру годину в гори, — відповіла Еллен.
Рут усміхнулася.
— Я переконаю господиню Кат поїхати туди, а сама попрямую до Ґленкірка й розповім усе графові. У тихому місці, подалі від своїх родин, вони залагодять свій нелад.
Рут дотримала свого слова. Переконавши Кат, що їй житиметься краще, якщо вона зможе частіше виходити надвір, тим паче тепер, з наближенням літа, і запевняючи її, що А-Ку'їл на пристойній відстані від Ґленкірка, жінка вирядила дівчину туди. Еллен же виїхала заздалегідь, щоб провітрити будинок і доправити продукти. Вона вмовляла свою молоду господиню дозволити супроводжувати її, і Кат, почуваючись самотньою, погодилася.
Прихований і тихий, А-Ку'їл стояв у сосновому лісі високо на скелі, з якої далеко внизу було видно Ґленкірк, Сайтен і Ґрейгевен. Кілька днів Кат неспокійно блукала навколишнім лісом. Ночами вона міцно спала у великій спальні. Еллен спочивала поруч, на маленькому ліжечку для прислуги. Вони пробули там уже десять днів, і Кат уже починала почуватися в безпеці.
Тієї ночі надворі бушувала страшна негода. Вони, як зазвичай, пішли до спальні і, запаливши вогонь, повечеряли підсмаженим хлібом із сиром та випили злегка кріпленого сидру. Жодна з них не зважала ані на блискавки, що зловісно спалахували на небі, ані на розлогий гуркіт грому. Раптом двері розчахнулися. Еллен закричала від жаху. До кімнати увірвався граф.
— Еллен, твій брат на кухні. Тут є місце, де ви удвох зможете поспати?
— На горищі над стайнею, мілорде.
— Тоді йди.
— Ні! Не залишай мене з ним, Еллен.
Еллен безпорадно дивилася на свою юну господиню. Граф ніжно взяв служницю під руку й провів її до дверей.
— Не підходьте до цієї кімнати, поки я не покличу. Зрозуміла?
— Так, мілорде.
Двері щільно зачинилися за нею, і вона почула, як ковзнула засувка. Протупотівши сходами вниз, вона зустріла свого брата й повела його на горище стайні.
— Коналле, він дуже на неї злий?
— Так, — спокійно відповів її брат. — Він збирається побити її.
— Це неможливо! — захлинулася Еллен. — Він же обожнює її!
— А проте, — відповів Коналл, — він збирається дати їй прочуханки й правильно зробить. Вона примхлива дівчинка, що просто взяла й утекла від нього. Якщо він одразу не стане господарем у власному домі, вона повсякчас завдаватиме йому клопоту. Чоловікові не вижити в такому шлюбі.
— Якби ми з мамою знали, що він завдасть їй болю, ми б не дозволили йому знайти Кат.
— Сестро, — сказав Коналл терпляче, немов пояснюючи це дитині, — він не збирається завдавати їй болю. Просто трохи відшмагає, аби допомогти їй краще поводитися.
Еллен похитала головою. Вона знала Кат Хей краще за всіх. Зрештою, вона її виховала. Графові ще належало зрозуміти, що, б’ючи свою наречену, він ніколи не приручить її.