— Лише десять?
— Лише десять, — підтвердив він. — Вона заслуговувала більше, але я милосердний до неї.
— Так, — погодилась Еллен. — Кат справді заслуговувала більше. Та коли вона була дитиною, від того, що її били, не було жодної користі. Вона завжди ставала після цього вдвічі зухвалішою. — Еллен сподівалася, що Патрик це почує.
— Нічого не змінилося, — усміхнувся він.
Еллен написала цидулку для леді Хей, прохаючи, щоб та передала кілька змін натільної білизни, дві м’які лляні сорочки, півдесятка тонесеньких шовкових нічних сорочок із посагу Кат, оксамитовий халат, капці, а також кілька брусків пахучого мила. Щодо гребінців і щітки для зубів, якою Катріону вчила користуватися прабабуся, то дівчина здогадалась їх узяти, коли втікала від Ґленкірка. Цидулку Еллен віддала графові.
— Я залишуся тут, доглядатиму її. Речей тут небагато, Коналл не перетрудиться.
— Хороша ти дівчина, — сказав Патрик і повернувся до Коналла. — Забери Бану назад до Ґленкірка, і кобилу твоєї сестри також. Я хочу, щоб тут залишилися тільки наші двоє коней.
— О мілорде, — благала Еллен, — не забирайте в неї Бану. Вона так любить їздити верхи.
— Її кобила чекатиме на господиню в Ґленкірку. Що більше коней я тут залишаю, то більше можливостей вшитися від мене Кат дістає. Я хочу запобігти цьому. Ми пробудемо тут, доки в ній не зародиться моя дитина. А потім я заберу її додому й одружуся з нею.
Еллен зітхнула.
— Вона дуже розлютиться, мілорде.
— А я полюватиму на оленя, коли вона прокинеться, тож її гнів мені не загрожує, — відповів він сухо.
Кат прокинулась аж після обіду. Коналл щойно повернувся зі свого завдання, і Кат, розплющивши очі, побачила Еллен навколішках біля маленького комода.
— Що ти робиш? — сонно запитала вона.
— Складаю ваш чистий одяг, люба моя. Коналл щойно привіз його з Ґленкірка.
Сон Кат мов вітром здуло.
— Де Патрик?
— Його немає від самого світанку. Сказав, що хоче вполювати нам оленя.
— Еллі, дай мені чисту сорочку й штани. Поїду на ранкову прогулянку, дарма що по обіді. — Вона спустила ноги з краю ліжка.
Еллен глибоко зітхнула.
— Я не можу цього зробити, господине Кат, і навіть не завдавайте собі клопоту лаятися зі мною. Його світлість відправив вашу Бану й мою Руду додому, у Ґленкірк.
Кат брудно вилаялася:
— Хтивий покидьок! То я піду звідси пішки, якщо доведеться, але жодної ночі більше не проведу в цьому будинку, доки він тут.
— Іще він наказав, — провадила далі Еллен, — щоб ви не виходили з дому наступні кілька днів. Сказав, що ви можете залишатися голою або вдягати нічну сорочку. Я не дам вам жодного іншого одягу.
Кат відчувала, як усередині неї розбурхується страшна лють, але вона стримала її, адже віддана їй Еллі була ні в чому не винна.
— Дай мені щось, що можна вдягти, — сказала вона втомлено, — і не морочся — мені байдуже, що це буде. Він усе одно скоро стягне це з мене, адже хоче від своєї повії лише одного.
— Господине Кат, — сердилася Еллен. — Він ваш наречений, і незабаром ви одружитесь. Уже одружилися б, якби ви не звинуватили його без вини й не втекли.
— Боже-світе, Еллі! То ти перекинулася на його бік?
Еллен нічого більше не казала, тільки простягла Кат світло-бірюзову шовкову нічну сорочку.
— Я принесу вам щось попоїсти, — сказала вона й вийшла з кімнати.
Кат накинула сорочку на свої пишні форми і, узявши гребінець, заходилася поволі вичісувати своє медове волосся. Отже, він думає, що, забравши в неї коня та одяг, спроможний втримати її в полоні. Ну, може, якийсь час і протримає. Вона почекає слушної нагоди. Але врешті-решт дорога відкриється, і тоді вона знову втече від нього. Стало вже неважливо, чи спав він із Фіоною, хоча Кат зраділа, що не спав. Важливим було те, що вона не може дозволити йому — і не дозволить — верховодити над Катріоною Хей. Вона нікому не належатиме. Доки Патрик Леслі не зрозуміє, що вона жива людина, а не додаток до нього, вона опиратиметься йому щосили.
Еллен повернулася до кімнати з тацею.
— Свіжий хліб, щойно з печі! Половина підсмаженого кролика, стільники з медом і трохи коричневого елю.
Кат відчула, яка вона голодна.
— З вами все гаразд, якщо у вас такий апетит, — зауважила Еллен.
— Тільки пришелепуватий телепень не їсть у скрутному становищі, — пояснила Кат. — Якщо я сподіваюся знайти спосіб утекти від його високої світлості, я повинна підтримувати сили.
— Господине Кат! Я не уявляю, як графові вдається вас витримати. Хіба що тому, що він кохає вас!