Коли Цика опустив на неї очі, вона прошепотіла:
— Ти подібний до бика, мій муже! До могутнього чорного бика! Сіро-блакитні очі заблищали, і він відповів:
— А ти, кохана моя, до пари бикові — гарненька маленька золота теличка. Швидше, лебедонько. Спирайся на руки й коліна, і я любитиму тебе так, як бик любить теличку. — І він повернув її на живіт, підгинаючи коханій коліна. Паша хутко опустився на неї, щасливо зітхнув, відчувши її тепло та вологість, і руками став пестити груди, що тремтливо звисали донизу. Вона захлиналася від задоволення, яке давали їй його рухи, скрикувала, коли хвилі захвату підносили її все вище й вище. Це не припинялося. Він був невтомний, занурювавсь у неї дедалі глибше, знову й знову, доки зрештою вона не знепритомніла.
Коли Кат отямилася, він повернув її на спину й стривожено схилився до неї. Простягнувши руку, вона м’яко доторкнулася до його щоки, промовивши:
— Усе гаразд, Цико.
А потім відчула, як він розсуває її стегна, щоб знов увійти в неї. Над скляним склепінням повагом пропливав місяць, і темінь неба потроху блідла в передчутті перших променів світанку.
Розділ 52
Френсіс Стюарт-Гепберн, діставшись до Авелліно, з’ясував, що бандити, які докучали мешканцям цієї місцевості, зникли так само раптово, як і з’явилися. Страшними ознаками їхньої нещодавньої присутності були випалені обійстя, свіжі могили й перелякані жінки та діти.
Босвелл та його люди обнишпорювали ті місця кілька днів. Нічого не знайшовши, вони повернулися на віллу «Золота риба» й побачили порожній будинок і шість свіжих могил у саду.
Граф не збожеволів одразу ж лише завдяки тому, що головний садівник чекав тут на повернення свого господаря. Кивнувши на могили, Карло пояснив:
— Паоло, Марія, покоївки й помічниці. Маленька Мей у мене. Синьйору графиню та Сьюзен викрали. Ходімо зі мною, мілорде.
Дівчинка зможе щось пояснити. Вона була там, але їй пощастило якось сховатися. Я й гадки не маю як, бо вона небагато говорить відтоді, як прибігла до нас майже три тижні тому. Утім, сподіваюся, з вами вона говоритиме.
Побачивши їх, Мей зі слізьми кинулася Коналлові на руки:
— Ох, дядьку Коналле, який це був жах! Пірати викрали мою господиню та Сьюзен!
Коналл міцно схопив бідолаху за плечі.
— Зберися, дівчинко, і поясни нам, що саме сталося. Добре подумай, Мей, нічого не пропусти.
Стримуючи ридання, дівчина намагалась опанувати себе.
— Ми зі Сьюзен спали на ліжечку в кімнаті міледі, доки вас не було. У неділю ми прокинулися на світанку від жахливих криків. Коли побігли до вікон і визирнули в сад, угледіли силу турецьких піратів! Паоло був уже мертвий. Йому розбили голову, коли він збирав трави для яєчні на сніданок. Марії та дівчатам перерізали горло… Після того як пірати покінчили з ними, їх з… з… з… — Вона ніяк не здужала вимовити це слово, і Босвелл ласкаво затулив їй рота рукою.
— Не треба, дівчинко. І так зрозуміло, що сталося. Поясни нам, як ти врятувалася. І що з моєю дружиною й твоєю сестрою. — Він забрав руку.
Дві великі сльози потекли по дівочих щоках, і вона знову заговорила:
— Міледі наказала нам із сестрою сховатися в скрині з білизною, але Сьюзен її не послухалася. Вона сказала міледі, що їй байдуже, що зроблять із нею, бо вже не дівчина. Але вона збрехала, мілорде, бо Сьюзен так само незаймана, як і я! — І, вже не в змозі стримуватися, Мей знову заридала.
Вони дали їй поплакати кілька хвилин, а потім Босвелл тихо попрохав:
— Кажи далі, дівчинко. Що сталося далі?
— Вони сховали мене в скриню й наказали не рухатися, доки не стане зовсім тихо і я не буду впевнена, що пірати пішли. А потім я мала піти до Карло й залишатися там до вашого повернення. І щойно скриню зачинили, я почула, як вибили двері до спальні. Пірати не чіпали ані міледі, ані Сьюзен, але повели їх із собою.
— Ти нічого не зрозуміла з того, що вони говорили? — запитав Коналл.