Латіфа-султан схилила голову набік.
— Ви розумієте, яка я рада бачити вас тут, — мовила вона. — Але я не тішу себе надією, що ви витрачаєте свої дорогоцінні сили, щоб просто потеревенити зі мною.
Старенька кивнула.
— Нещодавно до гарему твого чоловіка приєдналася нова жінка.
— Є багато нових жінок, Естер. Вони приходять щотижня.
— Не треба гратися зі мною словами, дитино моя. Я постаріла ще до твого народження. Ти розумієш, про кого з них я говорю.
— Інчилі, — тихо мовила Латіфа. — Я цілком упевнена, що ви маєте на увазі Інчилі.
— Що ти знаєш про цю жінку, моя принцесо?
— Дуже мало, Естер. Її надіслала моєму господареві його сестра. Він просто голову втратив через неї. — Тут Латіфа помовчала якусь мить. — Про це ще мало хто знає, Естер, але Цикалазаде-паша — з мого дозволу, звичайно, — узяв Інчилі за свою другу дружину.
Естер Кіра аж похлинулася, почувши це.
— Тоді це має бути вона, та, кого я шукаю. Ти познайомиш мене з нею, Латіфо-султан?
— Хто вона, Естер? Звідки ви її знаєте?
Оскільки вони були наодинці, Естер вирішила звіритися принцесі.
— Вона народилася дворянкою на своїй власній землі, — оповідала стара пані. — Перший її чоловік був знакомитим і шляхетним у їхній країні, а другий — ще знакомитішим. У неї закохався їхній король, який хотів узяти її за свою коханку. Нею захоплюється французький король, і він був би радий, якби вона залишилася при його дворі. І ще, Латіфо-султан. Те, що я скажу тобі зараз, має зостатися таємницею навіть для твого господаря Цикалазаде. Ти згідна з цим? — Принцеса кивнула. — Друга дружина твого чоловіка — правнучка самої Чири Гафіз. Вісімдесят років тому я таємно відіслала молодшого сина Чири Гафіз та Селіма І, принца Карима, з Ескі-Серая. Я посадила його на облавок корабля, що прямував до Шотландії. Його супроводжував мій брат Джозеф.
Маленькому принцові було шість років, він був наймолодшим сином Селіма, і в нього був рідний старший брат Сулейман. Чира Гафіз переймалася, що та дитина стане жертвою бунтівників, коли її чоловік помре і Сулейман сяде на трон. Вона не хотіла, щоб він загинув. Хоча Сулейман любив свого молодшого брата, йому зрештою довелося б позбутися того хлопчика, аби убезпечити власну владу.
Того літа місто уразила епідемія чуми, і ми з Чирою Гафіз вдали, що маленький принц також захворів. Вона зачинилася з ним у віддалених кімнатах. Через кілька днів я потайки принесла їй тіло померлої дитини того самого зросту, якого був її принц Карим, і так само непомітно забрала в неї живу дитину. Ті кістки, що давно зотліли в могилі принца Карима, насправді належали бідному безіменному хлопчикові.
Саме за це, дитино моя, родину Кіра звільнили від сплати податків, коли султан Сулейман став нашим правителем. Ані він, ані його батько, та й узагалі ніхто на цій землі не знав, що принц Карим живий. А на батьківщині Чири Гафіз, у Шотландії, лише мій брат Джозеф, священик, та брат і батько Чири Гафіз знали, хто справжні батьки тієї дитини.
Латіфа вражено витріщалася на співрозмовницю, і стара Естер Кіра засміялася.
— Це ще не все, моя дитино! Це лише початок інтриги. Якби ти відкрила труну самої великої Чири Гафіз, ти знайшла б там саме тільки каміння! Улюблена дружина Сулеймана Гуррем, — прокляни, Аллах, її пам’ять, — двічі намагалася отруїти мою любу подругу. Моя пані Чира бачила лише дві можливості її зупинити. Вона мала або зникнути, або знищити Гуррем. Єдина слабкість Чири Гафіз полягала в тому, що вона надто любила свого сина. Вона інсценувала свою власну смерть і повернулася на батьківщину. Проте, перш ніж це зробити, вона наказала султанові Сулейману надалі остерігатися Гуррем. Він плакав і благав свою маму не втікати, та все ж не дослухався до її слів. Згодом завдяки зусиллям Гуррем Сулейман втратив двох своїх найкращих синів — принца Мустафу й принца Баязета. Тож Оттоманську імперію успадкував той нікчема Селім II.
А знаєш, якого дня насправді померла Чира Гафіз? Того самісінького, що й султан Сулейман! Тож Інчилі — правнучка Чири Гафіз та султана Селіма, а також онучка принца Карима так само, як ти правнучка Фірузі Кадін і султана Селіма, а також онучка Ґузель-султан. — Старенька гигикнула й кивнула головою. — Тож у Латіфи-султан та Інчилі спільний не лише чоловік!
— А вона знає про таке високе походження, Естер?
— Я про це й гадки не маю, принцесо моя, але, як на мене, їй має бути відомо хоча б щось із цього.
— То чому ж вона нічого не розповідала?
— Можливо, тому, що не знала точно, як краще використати ці знання. Напевно, вона ще не вирішила, як тікатиме звідси.