Коли Цикалазаде-паша бажав Інчилі, усі інші раби негайно забиралися від нього. Йому особливо подобалося, як вона прислужувала, коли він купався. Вона мала залазити до нього в теплу воду й ніжно відмивати все його тіло милом із солодкими запахами. Потім вони втирали в шкіру одне одному духмяні олії. Завершення такого купання щоразу було дуже передбачуваним.
Кат анітрохи не лестило те, що візир так нестримно, невпинно її жадає; навпаки, вона почувалася приниженою. Те, що вона мала залишатися оголеною, ображало її, як і обов’язок задовольняти всі хтиві примхи її володаря. Він був невситимим, часто брав її тричі або й чотири рази за ніч. Лише завдяки нездоланній силі духу та шаленому бажанню втекти Кат вдалося не зламатися.
Найважливішою для Кат була її дружба з Латіфою-султан. Знаючи, що вони кузини, Селім І — їхній спільний пращур, а їхні прабабусі були найкращими подругами, вони просто не могли не потоваришувати. Латіфа переповідала Кат історії, що їх чула від своєї бабусі Ґузель, оповідки про дитинство Ґузель. А згодом дружини та діти принца Селіма жили над берегами Чорного моря, у палаці, знаному як палац Місячного сяйва. У цих розповідях відчувалася справжня любов. А ще глибока повага до Чири Гафіз.
— Хотіла б я з нею познайомитися, — мовила Латіфа. — Бабуся Ґузель та її сестра, моя тітка Гейл, завжди згадували її з великою любов’ю. Вона ставилася до них так само, як до своєї власної дочки Нілуфер-султан.
— Я знала її, — відповіла Кат. — Вона померла, коли мені було лише чотири рочки, але я пам’ятаю ту прекрасну та владну стару даму, яку завжди в усьому слухалися її численні рідні та двоюрідні онуки й онучки. У великому залі Ґленкіркського замку є її великий портрет, написаний якраз перед тим, як вона опинилася в Туреччині. Мені завжди складно було зіставити зображення тієї прекрасної гордовитої молодої дівчини з владною, елегантною старою жінкою.
Очі Латіфи пустотливо блиснули, вона нахилилася вперед і змовницьки зашепотіла:
— Наша релігія забороняє робити будь-які зображення людей, але у Фірузі Кадін був хист до малювання. Вона написала багато маленьких портретів своїх рідних і згодом передала їх своїй доньці, бабусі Ґузель, яка передала їх мені. Я покажу їх тобі! — Вона плеснула в долоні й наказала рабині, що прийшла на цей виклик: — Принеси червону лаковану скриньку, що на дні великої оздобленої міддю кедрової скрині.
Коли маленьку скриньку обережно поставили їй на коліна, Латіфа шанобливо відкрила її. Коробка була Розділена на кілька секцій. Латіфа обережно зняла оксамитовий клаптик із верхньої полички, відкривши шість овальних мініатюр. На них були два чоловіки й чотири жінки. Кат упізнала свою прабабусю та її найкращу подругу Фірузі Кадін — її правнучка Латіфа була чітким її відображенням.
Принцеса всміхнулася.
— Справжні красуні, правда ж? Ця китаянка — Зулейка Кадін, третя дружина Селіма І. Дівчина з пристрасними бурштиново-золотавими очима — Саріна Кадін, його четверта дружина. Молодший із чоловіків — султан Сулейман, старший син Чири. Старший чоловік — султан Селім І.
Кат уважно розглядала цих людей та їхніх нащадків, мініатюрні зображення яких ховалися на нижніх поличках. Особливий захват у неї викликав кругловидий малюк, який, як вона дізналася, був принцом Каримом — її дідусем Чарльзом Леслі, першим графом Сайтена! Кат, що народилася й зростала в Шотландії, ніколи навіть не замислювалася над цією невеличкою часткою своєї спадщини. Утім, не можна було заперечувати, що її дід за материнською лінією народився оттоманським принцом, хай він і прожив майже все своє життя шотландцем. Вона так само, як і Латіфа, мала право додавати титул «султан» до свого імені, хай про це ніхто школи й не дізнається.
— Як дивно мені розуміти, — задумливо мовила Кат, — що дехто з цих людей — також і мої пращури.
— І усвідомлюючи це, люба моя Інчилі, ти все одно не зможеш стати щасливою з нами?
Кат терпляче зітхнула. Її кузина була такою дитиною.
— Латіфо, — тихо взялася пояснювати вона, — я не таке дитя, яким була Чира, коли вона вперше ступила на цю землю. У мене за спиною мій другий чоловік, заради якого я повстала проти нашого короля, і дев’ятеро дітей. Я не можу просто викинути цих людей із мого серця. Я не кохаю Цику. Я кохаю свого справжнього чоловіка, лорда Босвелла.