Ти, що кохаєш візира й уже багато років лишаєшся його дружиною, маєш бажати для нього лише найкращого. Допоможи мені втекти, кузино! Допоможи мені повернутися до мого власного чоловіка!
Як би ти почувалася, якби тебе викрали в Цики й силоміць змусили стати дружиною іншого чоловіка? Ти знаєш, що візир змушує мене завжди залишатися оголеною в його присутності? Що мені дозволено носити тільки стрічки й браслети?
Щоки Латіфи спалахнули ніжним трояндовим кольором. Вона зашепотіла у відповідь:
— Я не знала цього, Інчилі. Він завжди любив чуттєві задоволення. Тому я не надто переймалася тим, що він зібрав великий гарем. Інші задовольняють його жагу, тож, відколи народилися наші діти, я почуваюся майже вільною від його вимог. Мені не надто подобається таке. А тобі?
— Тільки з моїм справжнім чоловіком, і от із ним дуже подобається. Щоразу, коли мені доводиться прикидатися, що я скорилася нашому господареві Цикалазаде, мені від цього боляче. Я почуваюся не справжньою жінкою, а радше лялькою, іграшкою.
Латіфа кивнула, а потім довірливо розповіла Кат:
— Кілька років тому Цика та мій кузен, султан Могаммед, змагалися, скількох незайманок кожен із них зуміє взяти за день. Могаммед виграв, позбавивши цноти двадцятьох чотирьох безпомічних дівчат. Оскільки Цика відстав від нього лише на одну, вони вирішили, що справжнім переможцем стане той, у кого більше дівчат завагітніють. Султан переміг: у шістнадцятьох дівчат, з якими він розважався, народилися діти. Від Цики ж завагітніли лише дев'ятеро.
— Латіфо, будь ласка! — умовляла Кат. — Навідаймо завтра Естер Кіра. Я маю готуватися до втечі, бо інакше просто збожеволію. І, можливо, наш друг Гаммід зможе знайти кілька молодесеньких звабливих спокусниць, щоб Цика таки вилазив із мого ліжка, ну хоча б іноді!
Принцеса співчутливо кивнула, і наступного дня дві дружини візира вшанували дім Кіра своїм відвіданням. Там Кат змогла написати кілька слів до Френсіса, запевняючи його, що вона в безпеці, що кохає його й прагне якнайскоріше возз'єднатися з ним. Вона подивилася, як її цидулку забрав посильний, а потім, обернувшись до Естер, запитала:
— Ви вже обміркували мою втечу, Естер?
— Можливо, але твоєму чоловікові доведеться приїхати до Стамбула, щоб допомогти нам утілити надумане. — Вона поглянула на Латіфу. — Іди погуляй у саду, дитя моє. Коли Цикалазаде-паша запитає в тебе, чи знаєш ти, як утекла Інчилі, як на мене, краще буде, якщо ти зможеш чесно відповісти, що не знаєш.
Принцеса кивнула на знак згоди та подяки й залишила їх наодинці.
— Я вважаю, — провадила далі стара жінка, — що найкраще буде твоєму чоловікові приїхати до нас тим самим шляхом, яким ви будете повертатися. Якщо він його вже знатиме, згодом вам буде легше. Ваші переслідувачі не припускатимуть, що ви подорожуєте суходолом. Отож саме це ви й зробите, принаймні частково.
Ви відпливете звідси в невеличкому човні в Мармурове море, повз Дарданелли до Егейського моря. Опинившись там, пройдете острів Лемнос, а звідти попрямуєте до Фессалії. Підете рікою Піньос, від гирла вгору проти течії до джерела в горах. Коли плисти річкою стане неможливо, підете пішки пагорбами до річки Вьоси, де на вас чекатиме другий човен. Попливете аж униз за течією в Адріатичне море й звідти дістанетеся до Італії. Обидві ці річки протікають малолюдної місцевістю, окрім двох маленьких містечок на Піньосі, і ви навряд чи когось зустрінете. Утім, є небезпека що вас упіймають, адже ви подорожуватимете лише Отаманською імперією, аж доки не потрапите до Італії. Якщо спіймаєтеся, це означатиме смерть.
— Краще смерть із Босвеллом, ніж життя з Цикалазаде-пашею, — відчайдушно відповіла Кат. — То коли, Естер? Коли?
Старенька похитала головою.
— А я й не сподівалася зустріти когось схожого на Чиру Гафіз. Чим вас там годують, у тій дикій країні, де ти народилася, Інчилі, що робить ваших жінок такими відчайдушними?
Кат повільно всміхнулася, і ця усмішка осяяла її обличчя неприхованою радістю.
— Нас годують свободою, Естер. Величезними ложками чистої свободи, звички сподіватися лише на себе та незалежності! Отож… коли? Коли я нарешті зможу змити з ніг пил цієї землі?
— Терпіння, дитино! Спершу треба доправити твого чоловіка з помічником до Константинополя. Потім переховувати їх тут і чекати слушної нагоди. Коли вона настане, ти маєш утікати одразу ж, не взявши із собою нічого, крім твоєї служниці. Ми забезпечимо вас усім необхідним.
— Ви повідомите мені, коли він успішно дістанеться сюди, Естер?
— Ні, моя дитино, я нічого не говоритиму. Знаючи про це, ти не зможеш удавати люблячу другу дружину візира. Я зв’яжуся з тобою, коли настане слушний час для втечі.