— Буде так, як ви побажаєте, мій господарю, мій муже, — спокійно відповіла вона йому й пішла від нього назад до кімнати Кат.
— Як вона? — запитала Латіфа в Сьюзен.
— Досі непритомна. І лежить неспокійно, моя пані.
— Іди спати, Маро. Твоя господиня дістала це покарання, захищаючи мене. Буде справедливо, якщо цієї ночі біля її ліжка посиджу я. Принеси моє вишивання й можеш іти спати.
Перші кілька годин Латіфа-султан тихо сиділа, орудуючи голкою. Двічі вона обрізала ґнотики ламп і доливала запашної олії. Ще раз змастила спину Кат зеленим бальзамом. Очі в неї втомилися, пістряві нитки здавалися розмитими на білосніжній тканині. Вона замилувалася прекрасними обрисами спини та сідниць своєї кузини й замислилися, чи справді їй подобається кохатися з чоловіком, як вона говорить, чи вона це ненавидить, як сама Латіфа.
Латіфа знала, що в гаремі є жінки, що кохаються одна з одною. Узагалі-то це було заборонено, але євнухи воліли не помічати цього, адже від вдоволеної жінки зазвичай менше клопоту, ніж від невдоволеної. Латіфа була вищою за інших жінок гарему і за народженням, і завдяки своєму становищу. Жодна з них не наважувалася до неї наблизитися, і вона ніколи не наближалася до них. Вона запитувала в себе, чи кохатиметься жінка так само грубо, як і Цикалазаде.
Кат застогнала, досі непритомна, і перевернулася, гукаючи:
— Френсісе! Френсісе!
Латіфа була приголомшена красою грудей і талії своєї кузени, пружних, із бездоганно гладенькою шкірою. Схилившись над нею, Латіфа тихо примовляла:
— Тихіше, Інчилі. Уже все гаразд, люба моя.
Але Кат знову закричала:
— Френсісе! Френсісе! О, так, мій коханий! Так!
Латіфа не зрозуміла цих слів, адже кузина говорила не турецькою, але з виразу її обличчя збагнула, що тій примарилося. Це було обличчя жінки, що кохається з чоловіком, якого обожнює. Кат засовалася на ліжку. Турбуючись, щоб вона не завдала собі шкоди, Латіфа простягла руку, щоб заспокоїти її. Її долоня лягла на груди непритомної жінки. Сосок одразу ж випнувся, набубнявів, і Кат застогнала. Не в змозі стриматися, Латіфа простягла руку й узялася пестити м’яку округлу грудь, захоплюючись тим, як прекрасна жінка на ліжку відповідає на її дотики.
Уся затрусившись, принцеса встала зі стільця й скинула із себе одяг. Вона лягла на ліжко поряд із Кат і тремтливими руками взялася пестити оголене тіло непритомної кузини, обережно, щоб не торкнутися набитої спини. Кат звивалася від її дотиків. Латіфа схилила голову й жадібно вилизувала соски своєї подруги. Кат знову застогнала, і Латіфа перевернулася на живіт, тепер її пальці пестили її власне тіло, і стегна її здригалися від дотиків її власної руки, доки вона не впала на матрац, захлинаючись від задоволення.
Вона полежала там іще кілька хвилин, обличчя в неї палало, дихання було уривчасте. Потім вона встала з ліжка, одягнулася й узяла в руки вишивання. Вона знову сіла на свій стілець, приголомшена тим, що зробила.
Коли вони щойно одружилися, Цика часто змушував її його пестити, і вона це ненавиділа. Однак вона не відчувала жодної відрази, торкаючись Кат. Шкіра в її кузини була гладенька, приємна. Вона закуняла й прокинулася від легкого дотику Сьюзен.
— Тепер я пригляну за нею, моя пані, — тихо мовила дівчина. Мовчки кивнувши їй на знак подяки, Латіфа-султан із радістю пішла до свого власного ліжка й до сором’язливої, нещодавно купленої дівчинки-рабині, що чекала на неї. Латіфа розуміла, що та юнка самотня й налякана. Кілька разів її руки торкалися найпотаємніших частин тіла господині. Збентежено червоніючи, — а, зашарівшись, вона ставала ще гарнішою, — дівчинка благала вибачити її за це. Латіфа досі над цим навіть не замислювалася. Але тепер вона розуміла, що дівчина відповість на її ласку й любов, варто лише їй їх запропонувати. Цикалазаде-паша може щоночі приводити десятки жінок до свого ліжка. Його дружина Латіфа-султан більше ніколи не залишиться самотньою.
Розділ 55
За три дні її спина дещо загоїлася, і Кат повернулася до ліжка Цикалазаде. Вона була набундючена, поводилася зі зневагою, але візирові так набридла вервечка слухняних красунь, що останніми днями побували в його ліжку, що його це не розгнівало, а скоріше розвеселило. Саме така показна незалежність і робила її цікавою для нього.
Хоча Кат і починала розуміти мотиви його вчинків, вона не могла їх йому пробачити.
За християнським літочисленням почався новий 1599 рік, і Кат, стоячи самотньо на терасі Латіфи й вдивляючись у море, раптом усвідомила, що нашорошує вуха, сподіваючись розчути вдалині музику ґленкіркських волинок. Її щокою скотилася сльоза, і вона запитала в себе, чи не дістався ще Френсіс до Кіра.