Дмухнув легенький вітерець, і Кат аж затріпотіла від передчуття, їй завжди подобалося складати плани битви. Усміхаючись сама до себе, вона замислилася, яка це кров у ній заговорила — шотландська чи турецька?
Розділ 56
— Ні! — твердо відмовив візир. — Я не дозволю цього, Інчилі.
Вона облилася сльозами.
— Ти не любиш мене, — схлипувала вона. — Ти вкрав мене в мого чоловіка й грався зі мною, як із якоюсь твариною! Ти анітрохи не піклуєшся про мене! Ти б радий був, якби я взагалі здохла разом із дитиною!
— Дитиною? — У нього відпала щелепа. — Якою ще дитиною?
Вона підняла до нього мокре від сліз обличчя.
— Я не зовсім у цьому впевнена, мій господарю, бо ще ранувато говорити з упевненістю, але цілком може бути, що я вагітна.
На його обличчі відобразилися недовіра й радість, і вона мало не дозволила собі відчути докір сумління.
— Дитина, — вдихнув він. — Тоді, моя голубко, про те, щоб ти залишилася тут, не може бути й мови. Я не збираюся наражати мого сина на таку небезпеку.
З її очей знову струмками потекли сльози.
— Я просто не переживу цього, якщо мене просто зараз замкнуть у гаремі, мій господарю, мій муже! А тут так спокійно, так тихо. — Вона говорила ледь чутно — йому довелося нахилитися, щоб почути її. А нахилившись, він добре бачив її пухкі груди. Спокусливий аромат, що долинав із западинки між тими чудесними округлостями, захоплював візира в солодкий полон.
— Ми провели тут стільки радісних годин, мій муже. Це місце, яке мені не доводиться ділити ні з ким, навіть із моєю любою Латіфою. — Вона схопила його за руку й багатозначно стисла її. — У нас попереду ще один чудовий день, і… — її вії опустилися на порожевілі щоки, — ще одна чудова ніч. Дозвольте мені залишитися тут наодинці з моїми мріями хоча б на кілька днів після того, як ви покинете мене. Мені потрібно ще кілька днів, щоб остаточно впевнитися. Це подарує мені таке безмежне щастя. Невже ви не бажаєте мені щастя, мій муже? — Її зелені очі сповнилися сльозами, що мали от-от знову потекти по щоках, а м’які губи випнулися вперед.
Він поблажливо звеселився тим, якою очікуваною була її поведінка. Вона чинила так типово, передбачувано жіночно, і він радів цьому. Погляд, який вона йому кинула, обіцяв ніч неймовірних задоволень, якщо він лише погодиться здійснити її бажання, а він насправді не уявляв, що поганого може статися, якщо він усе ж таки їй це дозволить. Вона не була якоюсь дівчинкою, у якій зародилася її перша дитина. Вона вже довела свою здатність до розмноження. Він знав, що у вагітних жінок бувають дивні примхи, які варто втілювати завжди, коли це можливо. Вона буде в цілковитій безпеці на його острові в товаристві своєї служниці. Але він намірявся також відрядити Османа і з півдесятка чоловіків охороняти цей острів, щоб ніхто не наважився сюди вторгнутися.
Він намагався здатися суворим і задумливим, і вона розуміла, що перемогла.
— Ну, гаразд, — мовив він. — Я дозволю тобі залишитися на тиждень, але Осман приїде вас охороняти.
— Звичайно, мій господарю, — відповіла вона з удаваною покорою. Він потягнув її до себе на коліна й обійняв руками.
— А ти мені добре за це віддячиш, моя голубко?
Вона опустила голову й глибоко, переконливо поцілувала його, починаючи цим чергове їхнє занурення у вир пристрасних почуттів.
Уранці він відплив від острова у своєму човні й подався Босфором до міста, до свого палацу, де віддав усі накази, що стосувалися проживання Кат на острові.
Вона стояла на кам’яному березі, махаючи рукою йому на прощання, але щойно він відплив на достатню відстань, щоб не чути її, вона загукала своєю рідною мовою:
— Прощавай, мій лорде, мій візире! Прощавай назавжди!
Сьюзен була спантеличена поведінкою Кат.
— Моя пані, у вас усе гаразд?
— У мене все краще, ніж було майже весь останній рік, моя дівчинко, — засміялася Кат. — Тепер, коли він пішов, я вже можу тобі розповісти. Мій коханий Френсіс зовсім поряд, і твій дядько Коналл також! Я не знаю коли, але нас урятують, щонайбільше через кілька днів!
— Слава Богу, — гарячково видихнула Сьюзен.
— Нам буде нелегко, — попередила її Кат. — У нас попереду довгий небезпечний шлях. Але я краще помру з Босвеллом, ніж проживу життя зманіженої дружини Цикалазаде-паші!
— То у вас не буде дитини? Він сказав, що ви вагітна й що я маю особливо турбуватися про вас.
— Боже правий, звісно, ні! Я б не виношувала дитину цього хтивого диявола! Це був лише привід, щоб ми змогли залишитися тут. Звідси втекти простіше, ніж із палацу візира. Але поки що поводься розважливо, моя дівчинко. Сьогодні, трохи згодом, сюди прибудуть Осман і ще кілька чоловіків, що допомагатимуть Фейзелу «охороняти» мене. Ти не повинна давати їм жодних підстав для того, щоб у чомусь нас підозрювати.