Річка почала звужуватися, входячи в розщелину.
— Темпейська долина, — пояснив він, коли їхній човен опинився в тісному, залитому зеленим сяйвом світі. — За легендою, Посейдон, грецький бог моря, створив її, щоб у нього була затишна місцинка, де він міг би залицятися до доньки річкового бога.
Кат підвела на нього погляд, і в її зелених очах відбилося світло долини.
— Яка краса! То він домігся її кохання?
— Не знаю, але це найромантичніше місце для закоханих. Іще ця долина пов'язана з богом сонця Аполлоном. Дівчина на ім’я Дафна втекла сюди, щоб уникнути його хтивих залицянь. Дафна була віддана сестрі-близнючці Аполлона, незайманій богині місяця Діані. Аполлон вирішив будь-що дістати Дафну, і тут він загнав її в глухий кут. Вона закричала, попросила Діану врятувати її від ганьби, і богиня допомогла своїй служниці, обернувши дівчину на квітучий лавровий кущ. Відтоді Темпейську долину вважають місцем для поклоніння Аполлону, і в давнину саме тут збирали лавр, з якого плели вінки для переможців Піфійських ігор.
— Якби ти був Аполлоном, а я — Дафною, я б нізащо не втекла від тебе, Френсісе.
Він усміхнувся до неї, і вона всміхнулася у відповідь. Подорож морем пофарбувала її світло-вершкову шкіру в насичений золотавий колір, а її очі стали ще зеленішими, ніж зазвичай. Її волосся глибокого медового кольору в Егейському морі не було сховане, і сонце освітлило його, зробивши золотавим. Вона була дуже красива, а вони вже багато місяців не кохалися. На жаль, зараз час не сприяв цьому, хоча місце було просто чудове. Попереду руїни храму Аполлона здіймалися над річкою, оточені гаєм високих, прадавніх дубів. Він із радістю кохався б із нею в цій романтичній місцині.
Френсіс зітхнув і, перехопивши її погляд, спрямований на нього, винувато всміхнувся. Вона тихо засміялася.
— Я також шкодую, Босвелле, — мовила вона, прочитавши його думки.
— То ти відьма, — усміхнувся він.
— Ні. Просто твоя друга половина, Френсісе. — І вона схопила його велику руку й притисла до своїх губ. — Чи дістанемося ми безпечно додому, Босвелле? — благально запитала вона.
— Ми дістанемося додому, Кат. Обіцяю.
Темпейська долина опинилася позаду, рівнини Фессалії знову постали перед ними в усій красі раннього літа, і не встигло ще сонце сягнути зеніту, як вони побачили мури прадавнього міста Лариса. Кат знову покрила своє прекрасне волосся, а Сьюзен сховала гарненьке обличчя в численних зборках чорної накидки — фередже — так, що видно було лише її очі.
Вони сплатили за те, щоб припнути човна, портовому наглядачеві, і він спрямував їх до причалу біля прибережного ринку. Вони стали на зупинку без жодних пригод.
— Будинок Саула Кіра недалеко, ми можемо дійти туди пішки, — сказав Ашер. — Він удівець, його діти виросли й роз’їхалися. З ним живе лише його овдовіла сестра, що піклується про нього. Ми поки що в безпеці. — І він повів їх залюдненим ринком, сповненим живої худоби та птиці, що мукала, бекала, мекала та кудкудакала. Увесь цей шарварок, окрім того, галас торговців, що намагалися якнайзисковіше продати свій живий товар, був просто оглушливий, і Кат полегшено зітхнула, коли вони перетнули ринкову площу.
Вони увійшли до маленького двору з жовтим цегляним будинком. Саул Кіра тепло їх привітав і доручив своїй сестрі Абіґейл опікуватися Кат і Сьюзен. Абіґейл бас Кіра підозріливо оглядала Кат, замислюючись, чи це й справді юнак. Кат і Сьюзен скинули головні убори, і довге волосся Кат розсипалося по спині. Старенька вдоволено кивнула.
— Що я можу для вас зробити? — запитала вона.
— Ванну, — видихнули Кат і Сьюзен разом і засміялися від такої своєї єдності.
За годину вони викупалися, вимили з волосся сіль морів. Абіґейл бас Кіра дала їм обом чистий одяг, а бандану й тюрбан Кат випрали й повісили сохнути. Євреї їх не носили, тож у будинку не було нічого схожого на такі речі.
Доки Сьюзен допомагала накрити стіл, Кат пішла до чоловіків. Босвелл обійняв свою дружину рукою.
— Є добрі новини… а є й погані, — сказав він.
— Які ж добрі? — запитала вона.
— Нас не переслідують. Вони зрозуміли, що не можуть натрапити на слід, тож вирішили сказати твоєму «власникові й господарю», що ти померла через викидень. І все ж нам слід рухатися далі обережно, бо я не хочу стикнутися з якимись представниками оттоманської влади й відповідати на їхні конфузні запитання або втрапити на очі работорговців.