Вона зітхнула.
— Слава Богу, що за нами немає погоні. Але які ж погані новини, коханий?
— Естер Кіра померла.
— Ох, Френсісе! Але зрештою вона була таки дуже старою, на другій сотні років. Що ж, нехай Господь благословить її душу. Вона в неї була справді широка.
— Так, — кивнув він. Був радий, що вона подумала, що Естер померла через свій вік. Насправді все було інакше. Раптом сталося різке коливання курсу турецької валюти. Містом полетіли чутки, і мешканців навмисно налаштували проти банкірів. Коли старенька Естер Кіра поверталася з палацу, де гостювала в матері султана, її викинули з паланкіна й закидали камінням. Наступного дня вартість валюти дивовижним чином повернулася до звичної. Естер Кіра на той час уже померла. Султан зі своєю матір’ю невтішно горювали, але ніхто не постав перед судом за це очевидне вбивство.
Утім, у родині Кіра чудово зрозуміли, про що попереджала їх смерть голови сімейства. Ашеру Кіра наказали їхати аж до Італії зі своїми підопічними й облаштуватися в Римі поруч зі своїм дядьком. Головна гілка банку Кіра повернулася до звичної роботи, хоча тепер вони намагалися бути якомога непомітнішими й залишилися без підтримки султана.
Кат не обов’язково було про все це знати. Лорд Босвелл не хотів обтяжувати свою дружину почуттям провини чи жалю. Найскладніша частина їхньої мандрівки була все ще попереду, і їй іще знадобляться вся її мужність і сила. Не було часу, щоб плакати. Він запитав її, чи не хоче вона переказати щось Латіфі-султан, але Кат вирішила дочекатися, доки вони не опиняться в безпеці в Італії. Тоді вона збиралася разом із листом надіслати своїй оттоманській кузині особливий подарунок — копію кулона Чири Гафіз.
Не варто було довго пробувати в Ларисі, тож наступного дня вони попрощалися із Саулом та Абіґейл і рушили вгору течією до Трикки. Коли вони пішли, Саул Кіра випустив голуба, що мав, прилетівши до Стамбула, сповістити про те, що старший син Елі Кіра цілим і неушкодженим погостював у Ларисі.
Вони дісталися до Трикки за два дні. І далі вдаючи прибережних торговців, вони продали свій невеликий вантаж — шовки для шиття корсетів — задоволеному крамареві, якому нечасто таланило бачити тканини такої чудової якості. Потім трохи навантажили свій човен товарами, які придбали нібито для обміну. Навряд чи комусь могло спасти на думку обшукувати човен, тож ніхто й не помітив, що навантажений він був переважно камінням.
Вони залишили Трикку наступного дня після того, як до неї дісталися, і почали поволі пливти вгору проти течії. Коли місто залишилося позаду, річка стала більш дикою, кам’янистою, а над порогами здіймалася кучерява піна. Босвелл та Ашер по черзі кермували маленьким човником, а Кат і Сьюзен змінювали одна одну на носі, звідки стежили за річкою перед човном. Коналл, учепившись у щоглу, сидів на хисткій жердині, звисока вглядаючись уперед, пильнуючи, щоб не втрапити в небезпечне місце.
Тепер вони не могли пересуватися ночами. Заради власної безпеки вони залишалися посеред річки, стаючи на морський якір, і завжди виставляли вартового. Місцевість навкруги ставала дикішою, тут траплялося все менше фермерів та пастухів і все більше розбійників.
Нарешті вони вже не могли далі мандрувати Піньосом. Вони дісталися майже до його витоку, і струмок став вузьким, мілким і надто кам’янистим. Тепер вони мали два дні пішки йти лісом, щоб дістатися до річки Вьоси в Іллірії, а потім іще трохи пройтися до місця, де Босвелл із Коналлом сховали наступний човен.
Маленький човник, що неушкодженими виніс їх із самого серця Оттоманської імперії, потопили без жодного сліду. Босвелл жодним чином не збирався ризикувати.
Вони опинилися в безкрайому лісі, і Кат була вражена тим, як Френсіс і Коналл знаходять тут дорогу. Граф Босвелл пояснив своїй дружині, що, коли вони йшли цим лісом на шляху до Стамбула, він залишав невеликі глибокі надрізи на деревах на своєму шляху. Минув майже рік, але ті знаки лишилися на місці.
Ліси, у яких росли дуби, в’язи, сосни та берези, нагадували шотландські хащі. Як і їхні мешканці. їм траплялися олені, ведмеді, вовки та кабани, так само як і птаство найрізноманітніших видів, більшість із них — знайомі. Кожен із подорожніх ніс лише трохи їжі. Була в них торбинка дрібно перемеленого зерна, яке можна було зварити у воді і їсти як кашу або, зваривши, підсмажити на гарячих каменях і отримати коржик. Ще в одній торбинці зберігалися родзинки, сушені інжир та персики. Ашер мав невеликий брусок спресованого темного сухого листя, загорнутий у червону та срібну фольгу, що він його називав «чай». Додаючи це листя до киплячої води, могли зготувати освіжувальний напій бурштинового кольору, що — вони це добре відчували — відновлював їхні сили.