— О, у нашої русалоньки є дружочок, — гукнув він турецькою до своїх товаришів. Тепер Кат зрозуміла, що то оттоманські солдати, а не іллірійські розбійники, як вона спершу подумала.
Кат низьким голосом гукнула:
— Дайте спокій моїй сестрі! Ми вірні піддані султана, даруй йому Аллах довге життя! То так поводяться солдати султана? Нападають на беззахисних мандрівників? — її голос аж бринів зневагою.
Вони, здавалося, здивувалися, і на якусь мить Кат здалося, що вони можуть залишити їх у спокої. А потім один із чоловіків вийшов із води й попрямував просто до неї. У Кат аж подих перехопило, бо зріст чоловіка був мало не сім футів. їй знадобилася вся сміливість, щоб не зламатися й не чкурнути звідти. Коли він був майже поряд, вона вигукнула:
— Стій! Не наближайся до мене або розріжу тобі черево!
Велетень зупинився, насмішкувато дивлячись на неї.
— Здається мені, мій молоденький бойовий півнику, ти зараз не в тому становищі, аби щось наказувати. Утім, ти збудив мою цікавість. Ви не іллірійці, то як ви тут опинилися?
— Ми з Трикки, — відповіла Кат. — Ідемо на гостину до бабусі, у якої другий чоловік — іллірієць. Ми припливли до верхів’я річки Піньос із товаришем, річковим торговцем. Ми йдемо вже два дні, а до дому нашої бабусі звідси лише якихось кілька годин. Моя сестра схотіла скупатися, перш ніж іти далі.
Велетень поволі посміхнувся, і Кат пронизало страшне усвідомлення.
— Я Омар, — сказав він. — Капітан іллірійського війська. Ми тут, у горах, збираємо з місцевих племен данину для султана. З іллірійцями слід поводитися чемно, бо інакше в султана може виникнути зайвий клопіт. їхнім жінкам заборонено з нами спілкуватися, і ми не чіпляємося до них. Минуло вже кілька тижнів відтоді, як мої чоловіки насолоджувалися жіночим товариством. Твоя сестра дуже гарненька. — Він обернувся до своїх людей. — Виловлюйте ту річкову німфу, — різко наказав він. Потім він знову повернувся до Кат. — Утім, гарненький юнак — це теж досить непогано, — і він зі сміхом кинувся вперед.
Ніж Кат устромився йому в руку. Омар кучеряво вилаявся, але й далі наближався до неї. Вона ще в кількох місцях пустила йому кров, але він і далі тіснив її назад, доки вона не вперлася спиною в схил перед печерою. Якусь мить вони стояли нерухомо, дивлячись в очі одне одному. Її серце шалено калатало, і вона важко дихала від страху й утоми. Вона почула вереск Сьюзен і затремтіла.
Вона кинулася на нього, але він швидко повернувся й вражено закректав, коли ніж глибоко встромився йому в плече. Дужою рукою він розлючено вдарив її по голові, і вона впала на землю. Тюрбан і бандана злетіли з неї.
На мить запала тиша, доки капітан витяг ножа з плеча й затиснув рану. Потім він кинув погляд на напівпритомну жінку біля своїх ніг і закричав від захоплення:
— Дяка Аллаху! Ще одна жінка! Скажене задерикувате кошеня, але ж самичка!
Нахилившись, він потягнув Кат за руку і, затиснувши її обличчя між великим і вказівним пальцями, утупив у неї важкий погляд.
— Клянуся іменем Аллаха! — пробурмотів він ніби до самого себе. — Та ти красуня! Справжнісінька винагорода.
Заціпеніла, вона непорушно стояла, доки він швидко й майстерно здирав із неї весь одяг.
— Благослови мене Аллах! Моя багата старість забезпечена. — Капітан тріумфально сміявся, обмацуючи руками її зіщулене тіло. Вона затремтіла, коли почала потроху отямлюватися.
— Тихо-тихо, красуне моя, — тихо мовив він. — Тобі не варто боятися мене, і від своїх чоловіків я тебе також захищатиму. Ти більше коштуєш такою, як ти є, ніж зіпсованою ними. Хай тією, іншою вдовольняють свою хіть.
Вона з жахом побачила, що Сьюзен витягли з води, і тепер вона лежить на спині, і один чоловік тримає її, доки другий готується її ґвалтувати. Тяжка доля її служниці викликала в Кат щирий жаль, жаль до дівчини, якій від чоловіків діставалися лише насильство та зневага й жодної ніжності чи любові. «Принаймні в мене все це було», — подумала Кат.
— Ходімо! — несподіваний голос вирвав її з цих роздумів. Велетень протягнув її пляжем трохи вниз, а потім сів і силоміць посадовив її собі на коліна. Вона збирала сили для боротьби, що чекала на неї. Він зареготав, побачивши її пройняте страхом обличчя.
— Та не бійся, красуне моя. Я тебе не силуватиму, хоча — бачить Аллах — ти й святого спокусила б. На жаль, мою чоловічу силу кілька місяців тому забрала лихоманка. А втім, — і він знову посміхнувся, — я знаю й інші способи вдовольнити дівчину. Уночі, коли мої люди поснуть, випробуємо котрийсь із них, еге ж?