— Я все поясню за кілька хвилин, але спочатку розкажи мені про свою матір і про мою.
«О Боже, — подумав Джеммі. — Погані новини для нього з усіх боків».
Він зітхнув і почав:
— Бабуся Меґ померла минулої зими. Смерть її була легкою, вона не хворіла. Просто однієї ночі заснула й більше не прокинулася.
— От дідько! — тихо вилаявся Патрик Леслі. — Якби ж то було приїхати трішечки раніше. — А далі він запитав: — А твоя мати? Що з моєю дружиною?
Джеймс Леслі знову завагався. А потім, зрозумівши, що йому нічого не залишається, окрім як сказати правду, відповів:
— Мами немає, батьку.
— Немає? — Він раптом затнувся, а потім сказав: — А, так, звичайно. Король, не марнуючи часу дарма, одразу ж забрав її до себе? Вона при дворі? Вона щаслива?
— Вона в Італії, батьку. Вона дружина лорда Босвелла. Приєдналася до нього у вигнанні.
— От зрадлива лярва! І скільки ж вона почекала, перш ніж утекти до коханця, наражаючи власну родину на небезпеку?
— Не смій більше говорити про неї в такому тоні! — Патрик почув, що його син мало не гарчить, і, пильно придивившись до нього, дещо здивувався. — Вона була геть спустошена, коли дядько Адам приніс новини про те, що твій корабель зник безвісти. Вирішила, що це саме вона винна, що ти загинув, і, либонь, прожила б усе своє життя тут, у Ґленкірку, оплакуючи тебе, якби не король. Ти маєш рацію: тільки-но почувши, що ти зник, він офіційно визнав тебе мертвим, а мене призначив п’ятим графом. Я одержав наказ негайно одружитися, щоб забезпечити спадкоємність Ґленкірка. Мамі було дозволено побути в жалобі до весни. А потім вона мала повернутися до двору й до ліжка короля.
Це вона також збиралася зробити вже заради мене. Король не знав, що мені відомо, що відбувалося між ним, тобою, лордом Босвеллом та мамою. Тож він уважав також, що я й гадки не маю про його погрози на нашу адресу. Я підтримував його на весь голос, прилюдно, ніби штовхаючи маму в його обійми. Коли він приїхав на моє весілля, то проводив дні, полюючи на оленів, а ночі — у її ліжку.
Навіть не сумнівайся: я здавався страшенно розгніваним і глибоко скривдженим, коли вона втекла від свого покровителя-короля. Я дійшов навіть до того, що написав їй листа з вимогою, аби вона повернулася. Я покладався на те, що Джеймс не буде мені мститися, адже я начебто нічогісінько не знав про всі ті пристрасті. І я переміг, тату! Я переміг!
— Боже, Джеммі! — у голосі Патрика Леслі бриніло захоплення. — Ти просто незрівнянний!
— Я сам обміркував кожну дрібничку щодо маминої втечі, — гордо повідомив Джеммі. — 3 нею поїхали Сьюзен із молодшою сестрою. А ще Коналл і з п’ять десятків хлопців із Ґленкірка, що подалися на пошуки пригод.
— Вона щаслива, Джеммі?
На мить очі Джеймса Леслі сповнилися ніжністю. Поглянувши на свого батька, він подумав: «Ти просто бовдур, що втратив її!»
— Так, — відповів він просто. — Вона дуже щаслива.
Патрик Леслі зітхнув.
— Я мав би відпустити її з Френсісом, іще коли його вигнали, але король надто вже твердо вирішив, що, якщо вже він не може її отримати, то не отримає і його вічний суперник Босвелл. Це мало не розбило їй душу, і я розумію, що, якби не дитя, яке вона носила під серцем, вона б просто померла.
Якусь хвилину він помовчав, занурившись у спогади, а потім запитав:
— А що з моїми дітьми?
Джеймс усміхнувся.
— Мама дала нам указівки, перш ніж поїхати. Я побрався з Беллою Ґордон, як ви удвох і бажали. Бесс вийшла заміж за брата Белли Генрі. У мене тепер два хлопчики, а в Бесс — хлопчик та дівчинка. Син мого дядька з Ґрейгевена помер, і мати домовилась зі своїм братом, що Колін одружиться з найстаршою з його дівчат і стане новим господарем Ґрейгевена. Роббі ж тим часом побереться з наймолодшою дочкою Ґрейгевена. Мама забезпечила йому прибуток і власний маєток, тож він зможе бути цілком незалежним. Аманда стане наступною графинею Сайтена. Вона вийде заміж у грудні. А маленька Мораґ побереться з молодшим сином Гантлі Малкольмом і отримає величезний посаг, до якого входить навіть її власний будинок.
Патрик кивнув.
— Вона все чудово вирішила зі старшими дітьми, Джеммі. А що з молодшенькими?
— Коли Джеймс Стюарт вирішив усе забути й це стало цілком безпечно, я відправив їх до батьків.
Якусь хвилину Патрик Леслі помовчав. Потім він перепитав:
— То кажеш, Ян і Джейн — не мої нащадки? їхній батько — також Босвелл?
— Так. Мама так мені сказала. Я все одно ладен був піклуватися про них і виростити їх як Леслі, але щойно мама з лордом Босвеллом облаштувалися, повідомили, що хочуть забрати своїх дітей.