— Якщо згадати все, що між вами сталося перед твоїм від’їздом, — сказав Джеймс Леслі, — невже ти справді сподівався, що мама на тебе чекатиме? Ти б тільки бачив короля поруч із нею. Він не міг дочекатися, коли вже зможе похизуватися королівською владою над нею. Думаєш, я міг би залишитися десь збоку, дозволити, щоб її так ганебно утримували? Хтось, може, і вважає за честь бути коханкою короля, але не ми, Леслі! Я не міг її захистити й розумів, що їй ніколи не розлюбити Френсіса Гепберна. Вона заслуговувала на щастя, а його могла мати лише поруч із ним.
Як тепер я можу написати їй і розповісти, що ти живий і що той, за якого вона з чистим сумлінням вийшла заміж три роки тому, насправді її другий чоловік? І тоді їй знову доведеться розлучитися з Босвеллом? Я не можу так із нею вчинити! Не можу!
— То й не треба, Джеммі. Король визнав мене мертвим чотири роки тому. Тож наш із твоєю мамою шлюб було законно розірвано. Я повернувся, бо люблю вас усіх. І я був просто зобов’язаний повернутися заради Кат. Може б, її почуття до мене змінились і вона схотіла б повернутися зі мною до Нового світу. Ось із якими думками я сюди їхав. А тепер моє сумління чисте. Вона в безпеці, щаслива. Ґленкірк у твоїх надійних руках, а в дитячій кімнаті вже є майбутні спадкоємці. Я б хотів іще побачити мою родину, Джеммі. Лише дітей та Адама з Фіоною. Я не можу просто викинути Ґленкірк із серця. Не варто боятися, ніхто з Леслі мене не викаже.
До того ж, якщо в нас будуть спільні справи, краще буде, якщо таємниць залишиться якнайменше. Коли я повернуся, нам доведеться докласти чималих зусиль, щоб налагодити між нами зв’язок.
— До чого саме ти повертаєшся, тату?
Патрик Леслі всміхнувся.
— Я зупинився в будинку Бенджаміна Кіра в Единбурзі, перш ніж попрямувати до Ґленкірка. Я привіз із собою хутра, срібло, золото й найрізноманітніші прикраси. Я можу й надалі постачати тобі всі ці речі, а Бенджамін запевняє мене, що зможе знайти для них ринок. Я знову багатий чоловік, але тепер ці статки — мої й лише мої. Мені нічого не потрібно від Ґленкірка, Джеммі.
Молодший граф відчув полегшення, до якого домішалася крапля провини. Угадавши його думки, Патрик Леслі засміявся. А потім Джеймс запитав:
— А тобі не буде там самотньо, батьку?
— Я тужитиму за тобою, і за іншими своїми дітьми, і, звісно ж, за внуками, яких я дуже скоро побачу. Проте, — і його лице освітила розпусна посмішка, яку Джеммі так добре пам’ятав, — на мене в Сент-Оґастині нетерпляче чекає сеньйорита Консуела Марія Луїза О’Браєн. їй вісімнадцять років. — Тут Джеймс Леслі важко ковтнув, адже обраниця його батька була на рік молодшою за його сестру Бесс. — У неї світла золотава шкіра, чорне із синім відблиском волосся, чудовий норов, успадкований від її батька-ірландця, і очі, блакитні, мов південні моря, такі ясні й манливі, Джеммі, що чоловік може просто в них потонути!
Коли вже твоя мати взяла новий шлюб, я не бачу жодних перешкод, щоб і самому вчинити так само. Мати Луїзи була дочкою іспанського вельможі, а її батько-ірландець — мій діловий партнер. Він буде просто до біса радий бачити мене своїм зятем. Луїза знає про мій шлюб із Кат, і вона обіцяла дочекатися мого повернення. — Патрик усміхнувся. — Та маленька дика кішечка сказала, що вона радше буде моєю коханкою, ніж дружиною якогось іншого чоловіка. Ох, віддухопелив би її за це батько, якби я не втрутився.
Молодий граф засміявся й захоплено поглянув на свого батька.
— Мати частенько говорила, що ти ніколи не ніяковів перед дівчатами, — згадав він.
На мить на обличчя Патрика Леслі набіг смуток. Він серйозно мовив:
— Лише перед нею я повсякчас ніяковів, Джеммі. У нас були щасливі часи, у нас із Кат, і в нас шестеро чудових дітей. Але я мушу зізнатися, що вона від самого початку була невпевнена, чи варто їй виходити за мене заміж. Інколи мені здається, що, якби вона мала змогу обирати сама, вона б нізащо за мене не пішла.
Та гаразд — ми живемо уже в новому столітті, Джеммі, і хоча він ніколи про це й не дізнається, Джеймс зробив нам величезну послугу, зрештою таки розлучивши нас.
Він підніс свій напівпорожній келих.
— За Катріону, графиню Босвелла! Господи, бережи її й дай їй щастя, бо вона його заслуговує!
Джеймс Леслі повільно підняв і свій келих і, поглянувши з любов’ю й гордістю на батька, вигукнув:
— За прекрасну графиню Босвелла! Хай благословить її Господь!
Про автора
Бертріс Смолл живе зі своїм чоловіком Джорджем, довгошерстим котом породи мейн-кун Детереномі, гладким чорно-білим котом із рожевими вухами Чекерсом, австралійським папугою Нікі та норовливим золотолобим папужкою Ґілберто в найстарішій англомовній спільноті штату Нью-Йорк. Нащадок родини Том зараз навчається в коледжі. Бертріс Смолл є автором книг «Гарем», «Любов дика та прекрасна», «Адора», «Скай О’Маллі», «Непідкорені», «Кохана», «Усі радості завтра», «Моє серце», «Моя чарівлива», «Блейз Віндхем», «Віднайдене кохання», «Злючка» та «Кохання на всі часи».