— Місіс Керр, мені треба до швацької крамниці. У мене закінчується той чудовний блакитний шовк для дитячих очіпків. Вам нічого не потрібно від м’ясника, бо я проходитиму поряд із його крамничкою?
Місіс Керр не дивувало те, що її юна господиня така необізнана в щоденних справах. Кат пояснила добрій жінці, що вона рано осиротіла й виховувалася в монастирі графства. Це була звичайна історія.
Дні дедалі коротшали, і місіс Керр вирішила, що юній леді Абернеті не слід залишатися вечорами самою. Її небога Саллі переселилася в будинок, щоб наглядати за Кат. Двадцятирічна Саллі була така сама пухка й весела, як її тітка. Її присутність зробила вечори Кат не такими самотніми. Дівчата шили, інколи Кат читала вголос перед каміном. Дівчина сподобалася Катріоні настільки, що майбутня мама запропонувала їй залишитися й допомагати глядіти дитину. Саллі була тільки рада.
Фіона з Адамом святкували Різдво в Парижі зі своїми кузенами Леслі. На Новий рік прийшли поздоровлення з Ґленкірка. Адам похитав головою.
— Він досі не знайшов її. Та дівка неначе зникла з лиця землі. — Він поглянув на свою дружину. — Ти б могла так зі мною вчинити, люба?
— Ні, — відповіла Фіона, швидко відвертаючись.
Адам уважніше придивився до неї.
— Боже мій! — вигукнув він. — Ти знаєш, де вона! Знаєш! Хіба ні? — Його погляд був просто жахливий, і Фіона перелякалася.
— Вона в нашому будинку в Единбурзі! Вона змусила мене пообіцяти не розповідати про це! Я думала, що дотепер вона вже буде вдома й спокійно одружиться з ним! — І тут Фіона засміялася. — А вона таки смілива, ця Кат! Молодчинка!
— Фіоно, ти знаєш, — мовив Адам зловісно, — як я покараю тебе, еге ж?
Аж тут Фіона зірвалася. Якщо Патрика можна приборкати, то можна й Адама. Принаймні спробувати можна.
— Леслі, якщо втнеш таке, — заверещала вона на нього, — я розсуну ноги перед першим чоловіком, який увійде в ці двері! Досить зі мною поводитись, як із неслухняною дитиною!
Якусь мить вони обурено дивились одне на одного, а потім Адам розсміявся:
— Не думаю, що ви з Кат були товаришками.
— Не були, але стали. Нам обом довелося опиратися зарозумілим Леслі. Твій брат — ішов би він у дулу — назвав її річчю, за допомогою якої він зробить синів. Ти вважаєш її винною, що вона втекла від нього? Я не вважаю!
— Я маю сказати йому, Фіоно, інакше безвинне дитя виявиться незаконнонародженим.
— Я розумію, — погодилася вона. — Посильний із Ґленкірка ще тут. Надішли з ним повідомлення. І ще, Адаме, скажи Патрикові, хай він буде ласкавішим до Кат. Вона насправді любить його, ти ж знаєш, але хоче, щоб він її любив за те, яка вона є, а не лише за дітей, яких вона може йому дати. Патрик мав би ставитися до неї з повагою. Він сам в усьому винен.
— Схоже, — піддражнював він її, — що шлюб зі мною корисний для тебе, кохана. Ти помудрішала. — Він ухилився від подушки, що полетіла йому в голову.
— Пиши свого листа, Леслі, і приходь до ліжка, — відповіла вона. — Сьогодні кузина Луїза показала мені такі цікаві малюнки, мені не терпиться перевірити, чи вийде в нас зробити так само. — Вона заклично глянула на чоловіка через плече.
Адам Леслі теж поглянув на свою прекрасну дружину.
— Я буду вашим найстараннішим і найпалкішим учнем, мадам, — мовив він, пустотливо звівши брови.
Розділ 9
Посильний Леслі без жодних труднощів дістався від Парижа до французького узбережжя, але от там він застряг надовго. Починався страшенний зимовий шторм, і жоден із капітанів не наважувався вирушити в Північне море. Звісно, хлопець був не проти відсидітися в маленькому затишному французькому готелі. Він насолоджувався смачними стравами та найвишуканішими винами. Проте знав, що новини, які мав повідомити, були надзвичайно важливі для графа. Лорд Адам дав йому золоту монету й пообіцяв, що він отримає ще одну від графа.
Нарешті одного вітряного, але сонячного ранку, ставши посеред таверни, посильний підняв угору золоту монету й оголосив:
— Це отримає чоловік, що живим-здоровим довезе мене до Абердина! Ще одну заплатить мій господар граф Ґленкірк, коли ми туди дістанемося!
Чорнобородий чоловік вихопив монету з його руки.
— Якщо цей вітер протримається, хлопче, — сказав він, — я за мить тебе туди домчу!
Посильний дістався до Ґленкірка вранці другого лютого. Граф не лише повернув хлопцеві монету, яку тому довелося витратити, а й заплатив йому ще дві. Капітан також дістав обіцяну винагороду.