— Дядьку! Про нього ходить слава, і я була зовсім юною дівчинкою. Коли він знайшов мене, дядьку, у моєму домі, в А-Куїл, то побив і зґвалтував! Він сказав, що я річ, за допомогою якої він зробить синів, і що я не повернуся додому, доки не завагітнію від нього, бо тоді мені доведеться вийти за нього заміж. Я просто не матиму вибору.
Абат подумки подякував Богові, що обрав життя заради релігії. Жінки, особливо народжені в його родині, могли завдати страшного клопоту.
Кат провадила далі:
— Він називав мене своєю власністю. Я нічия не власність! Коли Патрик визнає в мені особистість, а не якийсь додаток до нього, тоді я поміркую про шлюб із ним.
Чарльз Леслі зітхнув. Усе було ще гірше, ніж він думав. Проте, — і він усміхнувся від цієї думки, — його небога виявилася чудовим стратегом. Вона загнала графа Ґленкірка в глухий кут. Якщо він хотів свого законного сина — абат навіть не припускав, що дитина може бути й дочкою, — йому доведеться пристати на її вимоги. Абат вирішив звернутися до материнського інстинкту Кат.
— Невже, небого, у тебе немає жодних почуттів до твого дитятка?
— Ні, — відповіла вона. — А мають бути?
Чарльз Леслі просто вибухнув:
— Господи Боже мій! Ти найдивакуватіша з матерів, яких я знаю! Не мати почуттів до власної дитини?
Кат засміялася.
— Що за нісенітниці, дядьку. Чому б мені зараз мати якісь почуття до своєї дитини? Я її не знаю. Я її ніколи не бачила. Від чого мені розчулюватись? Від мрій? Дурниці! Якщо я мріятиму про блакитноокого рудоволосого хлопчину, а він виявиться з карими очима й чорнявим… — Вона зупинилася на мить, а потім урочистим голосом додала: — Або ще гірше, білявою дівчинкою! Що ж, дядьку, я б тоді дуже розчарувалася. І це не кажучи вже про те, що ми з батьком дитини не в найкращих стосунках.
Чарльз Леслі підібгав губи.
— Ти навмисно все ускладнюєш, — сказав він.
— Так, — безвинно погодилася вона. — Це все від утоми. Я ношу такий тягар, дядьку. Ви з Патриком можете переночувати тут. Якщо, виходячи, погукаєте до мене місіс Керр, я доручу їй потурбуватися про вас.
Він з усією гідністю спустився до бібліотеки на першому поверсі. Патрик чекав. Абат похитав головою.
— На це знадобиться час, хлопче. Вона взяла гору й не збирається легко поступатися тобі.
— Але вона мусить!
— Ні, хлопче. Отут будь обачний. Це і є твоя перша помилка. Ти впевнений, що можеш змусити Кат коритися тобі, а ти не можеш. Вона горда, і вона найнезалежніша з жінок, яких мені доводилося зустрічати. Моя бабуся, Джанет Леслі, була дуже схожа на неї. Однак у неї вистачало й мудрості на додачу до цього свавілля.
— Цікаво, чи мала вона її, коли була такою ж юнкою, як Кат, — задумливо промовив Патрик.
— Гадаю, мала, якщо згадати все, що вона пережила, — відповів настоятель. — Утім, нині, небоже, наше завдання — Катріона. Вона дуже розлючена на тебе через те, що ти говорив про неї й робив із нею. Вона відчуває, що ти цікавишся не її особистістю, а її здатністю народжувати дітей. Ти маєш утішити її. Жінки, яким незабаром народжувати, міркують якось дивно.
— Я не розумію, чого вона хоче, — скаржився граф. — Я кохаю її. Хіба цього не досить?
— Ні, небоже, не досить. Ти думаєш тільки про себе. Я не впевнений, що достеменно розумію, чого саме вона хоче, але, як на мене, їй потрібно, щоб ти цікавився нею як людиною. Говорив із нею, радився з нею з питань, що стосуються вашого спільного життя, а не лише ставив вимоги. Катріона, зрештою, добре вихована та освічена молода жінка. Я думаю, Патрику, що всі твої негаразди через те, що ти спілкувався з безліччю жінок низького походження, а тепер не знаєш, як поводитись зі шляхетною жінкою. Катріона не іграшка. І доки ти цього не зрозумієш, вона не підпустить тебе до себе.
Граф спаленів. Однак не встиг нічого сказати на свій захист — у дверях з’явилася місіс Керр і запросила обідати.
— Ваша господиня приєднається до нас? — запитав абат.
— Ні, мілорде. Вона спатиме до вечора.
Вони їли мовчки. Абат задоволено завважив, що Кат чудово харчувалася. На перше був ситний суп із морквою, ячменем і товстими шматками баранини. Потім з’явилися великі миски свіжозловлених устриць, напівсире яловиче філе, жирний каплун, мариновані артишоки й пиріжки з кролятиною та олениною. Були й гарячий хліб, щойно з печі, солодке вершкове масло, а також пиріг із грушами, яблуками, горіхами та спеціями й наостанок вишуканий сир. їхні келихи неодноразово наповнювали хорошим червоним вином.
Стримано відригнувши, настоятель зауважив: