— Ой, та не буде він безіменним. Я збираюся назвати його Джеймсом на честь короля. Якось бачила, як той малий скакав на коні. Такий серйозний хлопчинка й водночас такий гарненький.
Ґленкірк прикусив губу, щоб не розсміятися. Пустунка навмисно дратувала абата, і їй це вдавалося просто чудово. Чарльз Леслі вибухнув потоком гельської лайки, що так не личила абатові. Кат устала й зробила реверанс.
— На добраніч, дядьку. Здається, я знову втомилася, — сказала й пішла з кімнати. Вона анітрохи, ані на мить не зважила на Патрикову присутність.
— Хтось мав би відшмагати задок тієї дівки! — пробурчав абат.
— Я вже пробував, — відповів граф. — Це не допомогло.
Абат пирхнув.
— Завтра я ще раз поговорю з нею. А зараз піду в ліжко. Мені треба виспатися, якщо я збираюся сперечатися з Катріоною Хей.
Патрик стояв біля вікна й дивився на сніг. Він тепер густо сипав, щільним шаром укриваючи безлюдну вулицю. Двері кімнати відчинилися, Саллі занесла тацю.
— Мілорде, господиня подумала, що ви могли зголодніти після прогулянки. Вони з вашим дядьком уже поїли. — Саллі поставила тацю на столик біля каміна. — Я трохи згодом повернуся, сер. їжте ж бо.
На таці стояли паруюча миска варених креветок, тарілка з двома товстими скибочками холодної шинки, маленька гаряча хлібинка, блюдце з вершковим маслом і глек рудого елю. Патрик ум’яв усе це. Саллі повернулася з тарілкою теплого печива й мискою блискучих червоних яблук. Він з’їв усе печиво та два яблука. Саллі прийняла тацю й тепло всміхнулася йому.
— Так приємно бачити, як ви їсте, мілорде! Я ніби дивлюся на свого брата Яна. І ще, сер, отам у шафі, — вона вказала через кімнату, — можна знайти добре віскі. Може, вам треба ще щось, перш ніж я піду спати?
— Ні, дівчино. Дякую тобі. Іди вже.
Залишившись наодинці, він налив собі віскі й випив його повільно, насолоджуючись димним присмаком. «Еге, з Кат спокою не буде, — подумав він. — Кат! Ах, люба моя, я скривдив тебе, і тепер ти даси мені перцю з маком. Дядечко може завтра використати всі свої дипломатичні вміння, але я маю поговорити з тобою сьогодні».
Він відставив склянку та вийшов із родинної зали. Саллі залишила йому ліхтарик зі свічкою, що горів на столі біля сходів. Патрик поволі піднявся сходами, з острахом чекаючи миті, коли опиниться перед нею. Він став перед її дверима й постукав. На якусь мить подумав, що Катріона спить. Потім двері відчинилися, і вона з’явилася перед ним у зеленому оксамитовому халаті, з важким волоссям медового кольору, що спадало на плечі. Його язик ніби присох до піднебіння, і він почувався дурнем.
— Патрику, — м’яко мовила вона, — або заходь, або йди звідси. — Вона повернулась і пішла назад до кімнати.
Він увійшов за нею, зачинивши за собою двері. У каміні палав вогонь, освітлюючи кімнату. Кат лягла на ліжко. Не звертаючи на графа жодної уваги, вона залізла назад під теплу ковдру й обперлася на дві величезні подушки. Патрик підтягнув стілець до ліжка й сів.
— Що ж, мілорде, — сказала вона, склавши руки на своєму величезному череві, — навряд чи я помиляюся, думаючи, що цієї ночі ви не збираєтеся ґвалтувати мене. То чого ж ви хочете?
— Я хочу побалакати. Залишмо дипломатію й тактовність нашому дядькові-абату. А зараз скажімо одне одному все так, як воно є. Я дурень, Кат!
— Так, — погодилася вона.
— Я кохаю тебе, дівчино! Що зроблено — те зроблено. Якщо ти не можеш пробачити мені, можеш хоча б забути мою грубість? Я зроблю все, щоб знову завоювати тебе.
— Патрику, ти зможеш змінити свої думки? Бо саме такі мої умови. Я не буду твоєю власністю. Ані твоєю, ані чиєю завгодно! Я не можу бути просто дружиною Ґленкірка. Я маю бути Катріоною Хей Леслі, і тільки якщо ти так думатимеш про мене й так ставитимешся до мене, інші теж так чинитимуть. — Вона ніжно всміхнулася йому. — Ой, голубе! Сумніваюся, що ти справді розумієш мене. Либонь, узагалі на це не здатен.
— Я намагаюся, Кат. А що, як я залишу якусь частину твого посагу лише для тебе?
— Це не зовсім те, про що я кажу, Патрику, але якщо хочеш, я скажу, що саме мені потрібне з фінансового погляду. Інвестиції, що їх бабуся залишила для мене, стали частиною посагу. Це неправильно. Вони тільки мої, і я хочу повернути їх собі. А-Куїл також належить мені. Він дістався мені від моєї бабусі по батьківській лінії, і бабуся турбувалася, щоб його записали на моє ім’я так само, як цей будинок — на ім’я Фіони. Лорде Патрику! Ти знав бабусю краще, ніж я, і тобі відомо, як важливо було для неї, щоб у жінки було щось своє власне.