Патрик Леслі вражено ковтнув.
— Бенджаміне, ви кажете, що, коли леді Катріона доручала вам щось зробити з її інвестиціями, ви дослухалися до її порад і робили те саме зі своїми власними?
— Так, мілорде.
— Вам відомо, що господар Ґрейгевена віддав мені інвестиції леді Катріони торік, коли було встановлено дату весілля?
— Я цього не знав, мілорде. Тут, в Единбурзі, нам не повідомляли про це. Леді Хей і далі керувала своїми власними коштами, особливо коли опинилася тут, у місті.
— І вона й далі, Бенджаміне, робитиме це. Ваш брат Абнер — юрист, еге?
— Так, мілорде.
— Якщо він тут, я хочу відразу ж скласти документ, за яким майно леді Хей офіційно повернулося б до неї. І, Бенджаміне, вона не має знати, що я запитував у вас, як вона порається з коштами. Буду з вами відвертий, друже мій. Леді Хей ось-ось народить мою дитину, і вона відмовляється вийти за мене, як було вирішено багато років тому, якщо я не поверну її власність. Звісно, я не дозволив би новому Ґленкіркові народитися покидьком, але вона вперта дівка, і ні мій дядько-абат, ані я не можемо її переконати.
— Я негайно викличу мого брата з помічником, мілорде. Довіртеся моїй розсудливості. Жінки в найкращому разі непередбачувані. Жінки ж, які от-от народять, просто небезпечні. Краще просто граційно підкоритися їм.
Доки вони чекали на юриста, до кімнати привели юного Роббі.
— Цей хлопчик, — сказав слуга, — стверджує, що йому потрібно побачити графа, бо це питання життя та смерті.
— Ну, хлопче, — люб'язно мовив граф.
— Я Роббі Керр, брат Саллі. Її світлість оце зараз народжує дитину.
— Ахай йому! — вилаявся Патрик. — Вона ще не народилася?
— Ні, сер, — спокійно відповів хлопчик. — Перейми щойно почалися.
— Ти надзвичайно багато про це знаєш як для хлопчини дев’яти… чи десяти років? — здивувався граф.
— Десяти, сер. І я не можу не знати: у мене шестеро молодших братів і сестер.
— Твоя мати гідна захоплення, юний Роббі, — сказав Бенджамін Кіра.
— Ні, сер. Моя мама померла, народжуючи мене. Це в моєї мачухи народилося ще шестеро.
Граф зблід. Помітивши це, Бенджамін Кіра промовив до нього:
— Я скажу, щоб моя дружина пішла з хлопчиком. У неї троє дітей. Вона з’ясує, чи скоро ваша леді народить. Не турбуйтеся, мілорде. Ці перші пологи завжди тривають довго. У вас іще вдосталь часу.
Коли Абнер Кіра з помічником увійшли до кімнати, Бенджамін із хлопчиком подалися шукати Бенджамінову дружину. Господар порадився з нею незнайомою Роббі мовою. Вона була трохи схожа на гельську, яку йому іноді доводилося чути. Господиня Кіра звела свої прегарні карі очі на Роббі.
— Що ж, хлопче. Ходімо, відведеш мене в будинок його світлості, — сказала вона.
Саллі впустила їх, адже Роббі привів місіс Кіру до передніх дверей.
— Я дружина Бенджаміна Кіра. Його світлість послав мене подивитися, як справи в його леді.
Саллі зробила реверанс.
— Коли ваша ласка, сідайте, мадам, я піду покличу мою тітку. Вона зараз із її світлістю.
Спустившись сходами, місіс Керр заметушилася.
— Ох, Саллі залишила вас у коридорі. Ходімо в кімнату, вип’єте скляночку для серця.
— Дякую, місіс Керр, — усміхнулась Анна Кіра, — але я маю поспішати назад. Його світлість просто божеволіє, як і більшість батьків, у яких народжуються первістки. Як почувається його леді?
— Йому не варто турбуватися. Усе йде як слід. Вона ще не народить у найближчі кілька годин.
— Я думаю, він повернеться додому задовго до того, — м’яко сказала місіс Кіра.
Дві жінки подивились одна на одну: на їхніх обличчях відбилося розуміння того, як зазвичай поводяться чоловіки. Вони засміялися. Швидко повернувшись до себе додому, Анна Кіра запевнила графа, що з Кат усе чудово.
До цього часу Абнер Кіра склав документ, за яким Катріона Майpi Хей Леслі, графиня Ґленкірка, ставала єдиним повноправним власником А-Куїл та інвестицій, що залишила їй Джанет Леслі. Документ, укладений у двох примірниках, підписав Патрик Леслі, граф Ґленкірка, і засвідчили Бенджамін та Абнер Кіра. Один примірник лишився на довічне зберігання в архівах Кіра, другий граф забрав із собою.
Уже сутеніло, ішов сніг. Патрик поспішав додому, стискаючи папір під плащем. Тепер вона вийде за нього заміж. Вона має вийти!
— Ще ні, — усміхнулася Саллі, впустивши графа й узявши в нього плащ.
— Де дядько?
— У бібліотеці, сер.
Він квапливо пішов коридором до бібліотеки.