— А ти тхнеш кіньми й двома тижнями курної дороги.
Він розсміявся.
— Я ненадовго. На добраніч, Еллен.
Еллен усміхнулася.
— Яка сорочка, міледі?
— Не турбуйся, Еллі. Просто дай мені накидку.
Кат залізла у велике ліжко і, сівши, натягла на плечі мереживну вовняну накидку.
— На добраніч, Еллі.
— На добраніч, мадам.
Кат сиділа в ліжку й, дивуючись, слухала звуки, що долинали з Патрикової спальні. Він хлюпав водою, фальшиво співав. Він купався, мов качка, і вона розсміялася. Через кілька хвилин Патрик пройшов роздягнений крізь одвірок між двома кімнатами й попрямував просто до ліжка. Якусь мить вони споглядали одне одного. Потім він схопив її в оберемок, і вона задоволено принишкла в його руках.
— Ти рада бути вдома, Кат?
— Поки що так, але, Патрику, я цілком серйозно казала, що хочу проводити кілька місяців щороку в Единбурзі. Незабаром маленький король стане самостійним. Вік одружиться, і з явиться справжній королівський двір. Я не хочу бути чужинкою в Единбурзі, коли це станеться.
— Ні, голубко! Ми не належатимемо до Джеймсового двору. Бабуся завжди казала, що таємниця виживання в тому, щоб триматися подалі від політики та двору. Ми всього лише дрібна гілка нашого клану, але ми найбагатші. Ми завжди уникали неприємностей завдяки тому, що нас не помічали. І нас не мають помічати й далі. — Він посунувся й почав повільно гладити її прегожі круглі перса.
— Тоді чому, — допитувалася вона, — ти купив мені будинок у місті? — Рожеві соски на грудях Кат загострилися, і її розлютила така швидка відповідь тіла на нього.
— Бо я, мадам, завжди віддаю борги. — Він нахилився й дратівливо вкусив кінчик її соска.
Вона сердито відсахнулася.
— Я вмеблювала будинок своїм коштом! Мені навіть не можна проводити там кілька місяців на рік?
— Авжеж, можна. Ми їздитимемо до міста щороку, обіцяю тобі. Ти зможеш ходити по крамницях, дивитися вистави, гостювати в наших друзів. Але не треба сходитися ні з яким двором Стюартів. Стюарти відомі тим, що в них бракує коштів, а відмовитися позичити королю грошей навряд чи можна. І, звісно, нема чого й питати, чи поверне він позичене. Ми збідніли б за рік!
Він притягнув її під себе й схилився над нею.
— Мадам, графине Ґленкірка, я більше не говоритиму про це сьогодні. — Його золотаво-зелені очі загрозливо блищали. — Ти готова бути слухняною, покірною дружиною, ти, капосна пустунко?
Її тонкі пальці закурилися в його темне волосся, і, опускаючи чоловікову голову, вона поцілувала його повільно, уміло. Її стигле тіло злегка рухалося під ким.
— Їй-Богу, — вигукнув він, коли Кат відпустила його, — я ніколи тебе цього не вчив!
— Хіба ні, мілорде? — голос у неї був медовим.
— Hi!
Її м’який сміх дражнив його.
— Ти маленька сучка, — сказав він. Його рука обвилася навколо її важкого волосся. — Якби я допустив лише гадку, що якийсь чоловік хоча б подумав скуштувати твої закличні принади…
Вона знову засміялася, але в її очах та усмішці відбивалася зухвалість. Аж раптом він узяв її так несподівано, дико, що вона аж захлинулася.
— Ти ніколи, Кат, не належатимеш мені вся цілковито, адже ти просто невгамовна! Але присягаюся Богом, люба моя, я зіпсую тебе для всіх інших чоловіків!
Вона почала пручатись, але він засміявся й узявся вкривати легесенькими поцілунками її обличчя, шию та груди. Патрик відчував, як її серце шалено б’ється під його губами. Його великі руки почали пестити її стегна й сідниці, повільно погладжуючи шовковисту плоть.
— Патрику! Патрику! — Вона шаленіла. — Будь ласка, Патрику! — Кат відчувала, як утрачає контроль, і не розуміла, чому й далі відбивається від нього. Може, через підсвідоме відчуття, що в такі миті й він, і вона — обоє втрачають самі себе. Це й досі лякало її.
— Ні, люба, не бійся того, що відбувається. Віддайся цьому, голубко. Віддайся цьому!
Простіше було скоритися, і саме це вона й зробила, дозволила вируючому райдужному вихору, який щоразу давав таке задоволення, засмоктати її. Вона забула про все, крім того чудовного відчуття, що накочувало хвиля за хвилею, без упину, до нестримної, несамовитої кульмінації.
Пізніше тієї ночі, прокинувшись, вона побачила місячне сяйво, що лилося у вікно та на їхнє ліжко. Патрик лежав витягнувшись на спині, тихо похропуючи. Вона обережно витягла з-під нього ногу. Повернувшись на бік, обперлася на лікоть і подивилася на нього зверху вниз.
Катріона пишалася чоловіковою вродою так само, як вік пишався нею. Його світла шкіра де-не-де засмагла в їхній двотижневій подорожі. Густі темні вії лежали, мов віяло, на високих вилицях. Прямий ніс із широкими ніздрями, великий шляхетний рот. Її очі спустилися до його широких безволосих грудей. Вона задушливо почервоніла, коли її погляд впав на заплутане чорне волосся між його довгими м’язистими ногами.