Вони чудово провели час, а потім капітан повідомив, що от-от почнеться відплив. Якщо вони зараз не увійдуть у річку, доведеться стати на якір на дванадцять годин. Рейлі відразу ж підвівся. Цілуючи руки жінкам, він з усіма попрощався. Граф провів його на палубу й сказав, що сподівається ще побачити його при дворі, перш ніж вони повернуться в Шотландію. І невдовзі завдяки погожому вітру «Галантний Джеймс» прослизнув у Темзу й поплив угору, проти течії.
Розділ 13
Люстро Елізабет Тюдор підтверджувало настання її сорок сьомого дня народження. Та хай там як — вона була королева. І хоч вона й не приховувала, що зовсім не збирається заміж, охочі не переводились. Її весь час оточували джентльмени, з чиїх гострих язиків злітали вишукані компліменти.
Саме це й робило шотландського графа Гленкірка таким привабливим. Він був достоту вродливий. Більшість придворних були вусаті, бородаті й напахчені. Граф же мав чисто виголене, гладеньке, елегантне підборіддя, і від нього чувся чіткий чоловічий аромат добре вимитого тіла. Він був високий, на кілька дюймів вищий за більшість чоловіків, доброї статури, з гарною шкірою й темним хвилястим волоссям. Оті його золотаво-зелені очі просто захоплювали. А головне — він був добре освічений. Королева ненавиділа невігласів. І він не підлещувався до неї, як це робили інші. Він ніколи б не став одним із її фаворитів, але його ввічлива холодність зачаровувала її. Вона так і не забула його, хоча минуло кілька років із того часу, коли він з’являвся при дворі.
Тоді він був усього лише лордом Патриком, а тепер повернувся вже справжнім графом. Він став на коліна і, не зводячи золотаво-зелених очей із веселими бісиками в глибині її обличчя, взяв руку, яку вона люб’язно йому простягнула.
— Ваша величносте, — пробурмотів він і звівся на ноги.
Елізабет раділа, що сидить на узвишші, але все одно їхні очі були майже на одному рівні. Королева почувалася вкрай незручно, бо звикла згори вниз дивитися на те, як її обожнюють придворні. Її бурштинові очі звузились, і вона заговорила:
— Отож, шотландський шахраю, ви нарешті повернулися.
— Так, ваша величносте.
— І як же ви бешкетували, доки були далеко від нас? — Елізабет лукаво посміхнулася.
— Я одружився, мадам, і дав життя синові.
Дехто з молодих придворних засміявся, думаючи про те, що життя самого графа скінчилося.
— І скільки ж ви вже одружені, мілорде?
— Два роки, ваша величносте.
— І скільки років вашому синові?
— Два роки, ваша величносте.
Очі Елізабет розширилися, і куточки її рота сіпнулися.
— Боже мій, Ґленкірку! Не кажіть тільки, що вас упіймав обурений батько…
— Ні, мадам. Я був заручений зі своєю дружиною від самісінького її дитинства.
«Тут є якась історія, — подумала Елізабет, — але не для вух мого язикатого двору. Нехай поламають голови». Вона підвелася.
— Ходімо, Ґленкірку. Я хочу послухати про це віч-на-віч.
Покинувши зібраних придворних, королева попрямувала в невеликий вестибюль.
— Не треба церемоній, чоловіче! Сідай! — Вона сіла сама й налила два келихи вина. — Ну що ж, Ґленкірку, — мовила королева, простягаючи йому один із келихів, — пояснюй.
— Кат було чотири роки, а мені тринадцять, коли ми заручилися. І були ми заручені одинадцять років.
— Кат? — перепитала королева.
Патрик усміхнувся.
— Катріоні, ваша величносте. Так звучить ім'я Кетрін гельською мовою.
— Отож, — нетерпляче провадила далі Елізабет, — як же вийшло так, що й вашому синові, і вашому шлюбові два роки?
— Сталося непорозуміння, і вона втекла за три дні до весілля.
Очі королеви знову розширилися, і в них спалахнули вогники.
— То тобі дісталася вперта дівка, еге, мілорде?
— Еге ж, мадам, дісталася. Мені знадобився трохи не рік, щоб приборкати її.
— Ти, либонь, таки підкорив її трохи раніше, Ґленкірку, якщо вона виношувала твого малюка.
Патрик розсміявся.
— Спершу вона ховалася в наших відданих слуг, що вже вийшли на заслужений відпочинок, потім — у горах, у невеликому будинку, що належав колись її бабусі. Я знайшов її там, і все мало б уже бути добре, але…
Королева перервала його:
— Б’юсь об заклад, що ти скоїв якусь страшенну дурницю.
— Таки так, — погодився він. — І вона знову зникла. Катріона вшилася до Единбурга, звідки мій брат із дружиною збиралися вирушити до Франції. Кат умовила Фіону (себто братову) дозволити їй залишитися в їхньому будинку таємно від Адама. Фіона погодилася, будучи впевненою, що Кат усе обміркує й незабаром повернеться до мене. Коли на Новий рік братова з’ясувала, що Кат і досі ховається в Единбурзі й дитя має народитися менш ніж за два місяці, вона сповістила мене. Ми з моїм дядьком негайно вирушили до Единбурга. Обговоривши дещо, ми з Кат помирилися, і нас одружив мій дядько, абат монастиря Ґленкірка.