— Либонь, дала вона тобі перцю, Ґленкірку, — хихикнула королева.
— Та дала, — не заперечував він.
— І коли ж народився ваш син?
— Десь через годину після весільної церемонії.
Елізабет, потягуючи вино, зайшлася сміхом, аж сльози виступили. Намагаючись набрати повітря, вона похлинулася вином і закашлялася. Не замислюючись, Ґленкірк устав, нахилився й постукав її по спині.
Коли в королеви нарешті вирівнялося дихання, вона сказала:
— Сподіваюся, мілорде, ваша шалена дівка приїхала з вами. Я хотіла б познайомитися з нею.
— Так, ваша величносте, вона приїхала. І моя мати, леді Марґарет Стюарт Леслі, теж. Я сподіваюся, що ви приймете їх обох.
— Прийму, Ґленкірку. Приходь із ними, коли тобі заманеться. Скажи-но мені, твоя дружина гарна?
— Так, мадам, гарна.
— Така ж гарна, як і я? — кокетливо запитала королева.
— Навряд чи можна порівнювати красу дитини з красою зрілої жінки, ваша величносте.
Елізабет усміхнулася.
— Боже мій, Ґленкірку! Я починаю вірити, що ти не безнадійний. Це перший справжній комплімент, який я взагалі чула від тебе в моєму дворі.
Через два дні Патрик прийшов до двору зі своєю дружиною. Коли Кат наблизилася до королеви, молоді жінки подумали про те, яка проста в неї сукня, а більш досвідчені позаздрили її розуму. Королева Англії стояла в обтислій, оздобленій стрічками й самоцвітами, червоній оксамитовій сукні, що виблискувала й сяяла під величезним золотим мереживним коміром. На графині Ґленкірка була ополиста чорна оксамитова сукня. З розрізів широких рукавів із мереживною оторочкою проглядав білий шовк, по якому були розкидані вишиті золотом зірки. Глибоке декольте облямовував високий, добре накрохмалений плісований комірець. На шиї в неї висіли чотири довгі разки чарівних світло-рожевих перлин. На пальцях мався лиш один перстень із великим рубіном у формі сердечка. Її пряме волосся з проділлю посередині закривало вуха й було зібране у вузол на потилиці. Маленький витончений мереживний чепчик іззаду прикривав голову, а у вухах погойдувалися дві товсті рожеві перлини.
Фрейлінам графинине вбрання здалося надто простим, однак Лестер нахилився до своєї дружини Летіс Ноліс і прошепотів:
— Яка краса!
На це Летіс пошепки відповіла:
— Еге! Сподіваюся, вона тут не надовго.
Красива пара підійшла до королеви. Витонченим рухом знімаючи капелюха, Ґленкірк низько вклонився. Його графиня присіла в елегантному реверансі. Вони встали і з гордістю подивилися на королеву Англії. На якусь мить Елізабет Тюдор замислилася над тим, скільки втратила, не слухаючи свого серця.
— Вітаю вас при дворі, графине.
— Я дуже вдячна за прийом, ваша величносте, — помірковано відповіла Кат.
Королева повернулася до Патрика.
— Ваша дитина й справді найкрасивіша, Ґленкірку, — зазначила вона сухо. — Наступного разу запросіть із собою й свою матір. З нею я також буду рада побачитися. — Вона повернулася до Кат. — Я сподіваюся, ви чудово проведете тут час.
Вільна йти, Кат зробила чарівний реверанс. Подякувавши королеві, вона відступила. Пізніше Кат запитала свого чоловіка, що королева мала на увазі, назвавши її дитиною. Він пояснив, і Кат розсміялася. Через кілька днів вони пішли до двору разом із Меґ, і королева прийняла її ввічливо, хоча й докинула, стиснувши губи:
— Навряд чи, Ґленкірку, ваші сестри могли вийти негарні. — Однак тепло Меґ зачарувало Елізабет.
Елі Кіра винайняв для Леслі чудовий будинок на вулиці Стренд. Біля нього був великий сад із терасою з видом на річку та мався свій власний човняр для річкових прогулянок. Мали вони ще будинок за якихось п'ятнадцять миль від Лондона на випадок, якщо схочуть виїхати з міста.
Кат насолоджувалася цим життям. Вона вмовила Патрика повести їх із Меґ на одну з п'єс славнозвісного Шекспіра в театрі «Глобус».
По перегляді вона, визнаючи, що юнаки, які грали жіночі ролі, були досить гарненькі, ніяк, проте, не могла збагнути, чому не дозволено жінок грати самим жінкам. Ходили вони й на цькування ведмедя, бо Кат хотіла подивитися на це. Але вигляд недогодованого, поїденого міллю ведмедя, на якого нападає десяток чи й більше голодних, озвірілих собак, обурив її.